Нинішнє Євангеліє (Мт. 18:23-35) повчає нас прощенню образ. Послухаємо Господа і покладемо виконувати цю святу заповідь Його. – Чому особливо? – Бо це найближче і найнадійніший шлях до спасіння. Хочеш спастися, – прощай усім і усе, що на кого маєш, – і будеш врятований; бо так каже Господь: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6:14). – А кому відпущені гріхи, тому чого більше і бажати? – Святий Пророк Давид каже: «Блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито. Блажен муж, якому Господь не поставить у провину гріха» (Пс. 31:1,2). Блаженний, – отже, врятований. – І виконується над таким слово, ще спрадавна проречене Пророком Мойсеєм: не ходи за море шукати спасіння; «дуже близько до тебе слово це: воно в устах твоїх і в серці твоєму» (Втор. 30:14). – Додам: слово, яким у серці промовляється всепрощення, «прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу» (Кол. 3:13).

У життєвому побуті безперестанними у вас бувають зіткнення, безперестанними випадки до образи і обурень сердечного спокою – уявними або дійсними образами. – І ось те, що майже неминуче, що саме собою нападає на нас, Господь хоче обернути нам у купівлю спасіння і в надбання помилування. Щохвилини зневажений буваєш; щохвилини прощай, і щохвилини входитимеш все глибше і глибше в область милосердя Божого, у всепрощаюче Боже помилування. – і цим помилуванням, як одягом якимсь, будеш одягнений, захищений і збережений від усього, що шкодить тобі в справі спасіння.

Ніщо не таке сильне перед обличчям Господнім, як прощення образ; – бо воно є наслідування однієї з найближчих до нас дій милосердя Божого. – І нічим так легко не спокушаємося ми, як злістю і бажанням помсти завзятим словом, а нерідко і справою. – Стало, щохвилини втрачаємо ми замість придбання, яке саме дається в руки. Простив би, – надбав би спокій у собі і помилування від Господа. А не прощаєш, – внутрішня тривога збільшується, і милості від Господа не чекай.

Чому б це ми не завжди прощаємо, а частіше вдаємося до вибухів гніву, досади і обурення? Вважаю – від неуваги до ціни прощення. – Йде з уваги те, що дається прощенням, тоді як позбавлення від образи так уявляється очевидним. Із самолюбного серця виходять помисли: через що прощати, – і ми не прощаємо. – Відновлюйте ж, у хвилини образливості, у думці своїй і серці своєму безперечне обіцяння за прощення, – обіцяння незрівнянно цінне найбільших втрат, які тільки сильна заподіяти людська образа. Тоді б яка ні зустрілася образа, з серця вийде підбадьорливий голос; є через що простити, – і ми простимо.

Простимо, – і прощені будемо; ще простимо, – і ще прощені будемо; – і так невпинно. – Той, хто сам прощає, ходитиме під всепрощенням Божим, або в обіймах Божого милосердя і любові. – Чи є в чому шукати нам прощення? О як багато! – Поспішимо ж прощати, щоб прощеними бути. – І тим більш охоче, що те, що простимо, нікчемне; а те, у чому будемо прощені, – так цінне, що і в порівняння з тим не може йти. У притчі нинішній – наші гріхи проти Бога оцінені силою талантів, а гріхи інших проти нас сотнею динаріїв. – Але для нас сьогодні приблизно перекласти – то в 1000 карбованців, а це – у копійчину. – На копійчину придбати 1000 карбованців! – Якщо б у життєвому побуті відкрилася десь можливість такого придбання, нікого б не утримав: усі кинулися б туди. – Але жодне, найбільш розраховане придбання на землі так не вірне, як вірне обіцяння Господнє, – і жодна оцінка в земних речах не така неточна, як точна порівняльна оцінка гріхів наших і образ, нам спричинених: бо вона промовляється Богом правди. – Так, згадай гріхи, в яких прощений, або шукаєш прощення, і – то з вдячності за милість отриману, то в безперечній надії отримати милість бажану і шукану – прощай, – прощай широким, відкритим, щедрим серцем.

Нехай образа дещо принижує тебе, або спричиняє якийсь збиток. – Адже Господь усе бачить. – Бачить рух серця твого, споглядає за відміною його до прощення, тішиться здійсненням там прощення і оцінює жертву твою такою ціною, якою ти і уявити не можеш. Пригадайте оповідь про одного ченця, який жив не так строго, але нікого не засуджував, коли бачив що зле, і не ображався, коли терпів що від кого. – Коли він помирав, братія із скорботою оточила його одр, але він був світлий обличчям і радісне виявляв серце.– Запитали його, що означає, що ти в такому стані? – Він відповів їм: пробачте мене, отці і братія! – Я грішний і недбайливий чернець; але в житті моєму нікого не засуджував і ні на кого не мав скорботи; – і ось Ангел Господній прийшов до мене і сказав: не засуджував ти, – не засуджує і тебе Господь. Прощав ти, – прощає і тебе Господь. – Заради слів цих серце моє від радості вискочити хоче. – Так він і помер. Бачите, яка відплата. Як же казати можна: через що прощати?

Окрім видимого порядку невидимий, окрім справжнього світу – вік прийдешній. Коли б нам туди переселитися думкою і серцем; інші були б у нас думки, інші розмови, інші справи, – так інші, що цього світу люди, дивлячись на нас, стали б вважати нас буйними. – Але духу світу, хто не вимогливий і усе прощає, того вважають, що він не має гідності; а по справжньому, то і є гідність, щоб прощати. Хто прощає за заповіддю Господньою і сподіванню християнському – є людина іншого, кращого світу. Звідти приймає вона навіювання і тамтешні порядки дотримує. Із землі і по земному хто дивиться на неї – не уміють зрозуміти її. – Вона справою виконує те, що вказав Апостол: «Якщо хто з вас думає бути мудрим у світі цьому, той будь безумним, щоб бути мудрим» (1Кор. 3:18).

Звичайно, не водночас можна здобути такий глибокий і щедрий мир, щоб він поглинав всякий удар образи. Але почни з нижчого, – зійдеш і до вищого. Перший ступінь ігнорування образ та мирного стану і, отже, прощення є мовчання вуст. З цього і починай. Коли образять, – перебори себе, промовчи. Зроби так одного разу, другим разом легше промовчиш. – Чим частіше промовчуватимеш, тим з меншим зніяковінням зустрічатимеш образи. Такий стан, що утвердився, принесе спокій; а спокій переродиться в мир, що перевершує всякий розум. Тоді будеш перед образами, що тверда стіна перед ударами піщинок, що вітром підноситься. – От до чого дійдеш, коли почнеш долати себе мовчанням. – А не почнеш долати себе, все більш і більш дратуватися будеш, – і дійдеш до такої реакції на гнів, що всяка крихта виводитиме з себе. – А при цьому як жити, не говорю по-християнськи, – по житейські порядно! – Без зусиль нічого не надбаєш; хочеш моральної доброти, – працюй над серцем. Господь забезпечив його такою властивістю, що повторення дій полегшує працю здійснення їх і захищає прихильність до них…

Маючи це в думці, благословимо Господа, Який нам дарував спосіб зійти на таку висоту, і молитимемося, щоб Він дарував нам силу і розум – прощати, і нехай прощені будемо і сподобимося блаженного помилування і прощення. Амінь.

23 серпня 1864 року

Спадщина святителя