У Якого Христа ми віримо?

Сьогодні ми поговоримо про Христа, Якого ви так любите. Про Того Самого упокореного, простодушного і зневаженого Бога, Який прожив на землі тридцять три роки і Якого за цей час зрозуміли зовсім небагато. Як і ми сьогодні – майже не розуміємо Його.

Бо якби люди навчилися правильно розуміти Христа, по-справжньому торкаючись до Нього, світ був би зовсім іншим. Якби ми з вами побачили Господа таким, яким Він є, а не як ми Його собі уявляємо унаслідок частенько невірних і неправдивих тлумачень, усе наше життя було б зовсім іншим.

Сьогодні в нас безліч проблем з економікою. Але всі вони вирішувалися б з легкістю, якби в наших серцях жив Христос. За період з 33-го по 2017-й рік уявлення про Нього настільки спотворилися, що, хоча ми і називаємо себе чадами Божими, нам насправді дуже важко побачити Справжнього Христа, Який мешкає в нашому серці. Чому я згадую тут про серце? Чи не виходить у такому разі, що, скільки сердець багато, стільки багато і «христів»? Ні, звичайно, Господь – один. Але при цьому є Христос, Який говорить з нашим серцем, а є Христос строгий, Який засуджує і карає. А ще є Бог, Який «влаштовує» скандали в сім’ях.

Чому я так говорю? Згадайте світову історію. Самі благі справи, найжертовніші вчинки, найбільші зусилля, прекрасні витвори мистецтва – усе це з’являлося і робилося в ім’я Боже. Але в той же самий час в ім’я Боже люди скоювали і жахливі справи, що призводили до трагедій і катастроф, – як у всьому світі, так і в окремо взятих сім’ях.

Безліч людей отримують неправильне виховання – і теж в ім’я Боже. Я, священик, ім’ям Господнім можу зробити тобі багато добра – і твоя душа оживе, розцвіте, ти почнеш посміхатися і станеш щасливим. Але так само я можу і зловжити своєю владою, і почну зводити на тебе наклеп, експлуатувати, ранити, постійно викликати в тобі відчуття провини. І все це – також ім’ям Господнім. От чому сьогодні ми говоритимемо саме про Того Христа, Який живе в серці кожного з нас. Про Того Бога, Який проникає в наш внутрішній світ і міняє наше життя, роблячи нас щасливими.

“Терпіти не можу християн, у мене немає друзів серед них”

Деякі листи, які я отримую по електронній пошті, викликають у мене питання: «В якого Христа вірять ці люди?» Я читаю і не розумію: як ця сім’я може називатися християнською, коли в ній творяться такі жахи? Молода дівчина пише: «Мій батько – віруюча, церковна людина. Але вдома в нас справжнісіньке пекло». Ми вважаємо себе християнами, але в той же час у нас немає любові між собою. Ми сваримося, обзиваємо один одного, здійснюємо насильство і в будь-якій ситуації проявляємо свій егоїзм і упертість.

Як бачите, це нелегко – стати справжнім чадом Божим. І побачити Христа у своєму серці. Тому давайте кожен з нас зараз загляне в себе і подумає, в якого Бога він вірить, як любить Його і що Бог для нього означає.

Ми постійно вимовляємо вголос Його Ім’я, але хто з нас по-справжньому сприйняв Його Дух, Його образ думок і те, як Він передає Своє Послання? Христос приніс у цей світ Євангеліє, благу звістку, тобто радість. А якого Христа сповідуємо ми? Радісного або такого, Який пригнічує? У якого Бога вірить кожен з нас? У Такого, Який робить наше життя прекраснішим і легшим, або в Такого, Який постійно пригнічує і пригноблює?

Якось на вулиці я зустрів одну людину, яка сказала мені:

– Не хочу йти до тебе в храм, бо ви, священики, тільки і знаєте, що твердити: «Не можна, не можна! Усе – гріх! Усе – зло!»

Чому вона так сказала?

Чому ми створюємо про Христа таке враження, що Він не лише не притягує, але навіть відштовхує від Себе людей?

Де б я не знаходився, мені як священику нестерпно бачити, коли люди асоціюють нас з тими, хто постійно примушує їх щось робити або не робити. Нестерпно чути про те, що бути священиком (чи просто віруючою людиною) означає пригнічувати, вказувати на недоліки і викликати в інших відчуття провини і докори сумління.

– Ходи в церкву! – кажуть дитині батьки.

А вона у відповідь:

– Навіщо? На кого я буду схожа? На тих, хто туди ходить? Що такого я побачила в церкві, чого б і мені захотілося?

Жінка запитує, що їй треба зробити, щоб привести свого сина до Бога.

Кажу їй:

– Прийди сама до Христа!

– Але ж я і так у Церкві!

Недостатньо бути в Церкві для того, щоб називати себе християнином. Ти змінила своє життя? Твій чоловік бачить, що ти християнка, по тому як ти до нього ставишся? Бачить він твою любов, доброту, благодать у серці? А інші люди бачать від тебе плоди Духа Святого?

“Не можу відступити від принципів”

Не знаю, як ви розмовляєте один з одним вдома. Тут, у храмі, усі привітні і спокійні. А от як йдуть справи, коли з храму ми повертаємося додому. Одне за другим починають приходити електронні повідомлення: «Отче, я та дівчина, з якою ви сьогодні привіталися! Тоді я радісно сміялася, а зараз плачу. Річ у тому, що…». І починається розповідь про проблеми.

Одна жінка сказала мені, що постійно свариться з чоловіком.

– А чоловік як реагує?

– Він каже: «Вистачить тобі бути такою консервативною! Ти постійно примушуєш усіх навколо щось робити і виконувати. Мені хочеться, щоб ти була м’якшою. Раз вже ходиш до церкви, дай нам з дітьми побачити тебе доброю! Так і мене ти приведеш до Бога».

– І що ж ти відповідаєш йому на це?

Жінка знизує плечима:

– Отче, але я ж не можу відступити від своїх принципів!

Отже, від принципів ми не відступаємо, та проте руйнуємо власну сім’ю, прикриваючись ім’ям Божим. Але хіба цього хоче від нас Господь? Щоб ми зруйнували сім’ю, не відступаючи від принципів?

Бог, Який живе в нашому серці, хоче, щоб ми були разом один з одним. От чому Господь каже: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою». (Ін. 13:35). Не по тому, що говорите про Мене; і не тому, що носите довгу чи коротку бороду. А по вашій взаємній любові.

Хочеш, щоб близькі побачили в тобі справжнє чадо Боже, справжнього християнина? Тоді люби. Тримай у серці любов. Щоб інші, побачивши, як ти розмовляєш, як поводишся, відчули, що ти змінився. По твоєму благородству і повазі до них вони побачать, в якого Бога ти віруєш.

Повторюю: я не знаю, як ви розмовляєте один з одним вдома. Не знаю, через що конкретно з’ясовуєте стосунки «заради Христа» – піст, подружня стриманість, одяг, зачіска, макіяж. У будь-якому випадку, якщо Господь «примушує» вас сваритися зі своїми близькими, щось з цим «Господом», в якого ви вірите, не те.

Якби ми пустили Христа у своє серце, весь світ став би іншим. Св. Іоанн Златоуст каже: «Якби ви були справжніми християнами, усі сусідні вулиці – та і все місто – змінилися б».

А ми – які? Тут – фальшиві, там – лицемірні, злегка – фарисеї і все – трохи напоказ. Зовні ми хороші, але якщо підійти до нас ближче, копнути чим глибше і підвести дещо благочестиву рясу, то за всім цим побачиться щось зовсім інше. «Ні, він не той, за кого себе видає», – кажуть люди. І тому відвертаються від нас.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)