Герої віри
Про те, як стати героєм віри в його біблійному розумінні, роздумує редакція сайту . . .
«Інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі. І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного» (Євр. 11:35-39). Навіть читаючи в черговий раз цей опис безіменних героїв віри, не полишає запитання: що ж змушувало, точніше підтримувало цих людей (адже Господь нікого ні до чого не примушує), залишатися стійкими у вірі, у своєму слідуванні за Господом? Навіть у тому випадку, коли вони, як уточнює Біблія, «не одержали обіцяного».
Доволі цікаву відповідь-порівняння на це запитання подає християнська письменниця Олеся Ніколаєва: «Дивно, як любов притуплює усі інші відчуття. Коли до мене вперше зібрався в гості мій майбутній чоловік, я намагалася прийняти його трохи краще: усе прибрала, купила усілякого смачного і, коли він прийшов, стала смажити млинці, цілком поглинена його присутністю, – настільки, що, схопившись за розпечену сковорідку, цього навіть і не відчула, а просто інстинктивно відсмикнула руку. І лише коли він покинув дім, я із подивом виявила в себе на долоні і пальцях страшний багровий опік. Мені здається, я в певній мірі, частково можу зрозуміти, як мученики, зазнаючи якісь нелюдські тортури і страждання, терпляче та лагідно переносили їх. Бо любов поглинала їх відчуття, перекривала біль, «покривала усе»».
Так вже вийшло в цьому світі, що любов – це обов’язково жертва, що лише чимось жертвуючи ми починаємо розуміти і доводити передусім самим собі, що когось любимо. Втім, не тільки когось, але і щось: ідею, гроші, славу, кар’єру, врешті-решт, самих себе, роблячи із себе такого собі божка, якому присвячуємо усі фізичні сили і душевні пориви. І жертвувати задля цього «чогось» можна теж немало, нічим не менше, ніж жертвували безіменні герої віри із згаданого уривка з Біблії…
От лише користі від цих жертв задля «чогось», насправді буде мало, якщо взагалі ця користь матиме місце. Чого не скажеш про ту користь, яку в підсумку отримали безіменні герої віри: «Не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9), і не тільки вони, але і всі, хто довіриться Богові: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54:23). А праведно жити, орієнтувати життя згідно заповідей Божих, ставити їх вище за власні інтереси – це є і покладатися на Бога і любити Його. А також зазнавати збитків через це, жертвувати чимось заради Бога. Це ж любов, без цього ніяк у світі…
Виходить, що можна за допомогою таких малих жертв теж долучитися до невідомих світу, але, ясна річ, не Богові, героїв віри.
Редакція сайту