Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Входу Господнього в Єрусалим . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Задовго до Свого тріумфального входу в Єрусалим Господь наш Ісус Христос вимовив ці, відомі нині всьому світові, слова: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мф. 5:11,12). Пророк і Цар, Він ще «раніше від створення світу» (Ін. 17:24) знав, чим обернуться захоплені крики Єрусалимського натовпу, знав, про яке спасіння і яке позбавлення проситимуть Його ті, хто зверне до Нього вітальний вигук: «Осанна!», тобто «Спаси!»

Він знав тоді, Він знає і нині, що уся драма, уся трагедія життя нащадків пропащого Адама полягає в тому, що теоретично ми готові шукати «спершу Царства Божого і правди Його» (Мф. 6:33), а на практиці серйозно заклопотані саме «іншим», тим, що тільки «додається» до головного, до того, заради чого одного варто жити. Подібно до того як зрадник-учень побачив тільки безумну і безглузду витрату дорогоцінного мира в тому, що насправді було приготуванням до Жертвопринесення Спасителя, так і увесь Єрусалим трагічно обізнався: вони зустрічали царя земного, а явився Цар Небесний! Вони вітали, як для них здавалося, національного героя, а до них прийшов друг «митарям… і грішникам» (Мф. 11:19). Вони чекали закликів до слави і тріумфу на землі, а Він призвав їх до покаяння і спасіння на Небі. Було чому образитися і впасти в лють!

Інакше, чим же пояснити таку стрімку зміну настрою народу Єрусалимського і таку радикальну зміну гасел: від рішучого – «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» (Ін. 12:13) до оскаженілого – «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21)? От і виходить, що рід людський знову, в який вже раз, не зрозумів того, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42): не спасінням власної душі були вони заклопотані, а шуканням чудес, бо «багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих» (Ін. 12:9).

Вхід Христа в Єрусалим, Микола Кошелев

Знаючи цю слабкість людську, усвідомлюючи глибоку недовіру грішного роду нашого до слова про покаяння, про спасіння, про Життя Вічне, Ісус не раз вказував нам – тим, хто, як юдеї, «вимагають чудес» і, як елліни, «шукають мудрости» (1Кор. 1:22): «Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес» (Ін. 4:48). Так воно відтоді і до сьогоднішнього дня і повелося: ми як і раніше вітаємо чудотворців і, як і раніше, женемо від себе тих, хто закликає до покаяння. Так, диво, як і в колишні часи, залишається для нас тільки приводом для споглядання і захоплень і ніяк чомусь не стає тим, заради чого воно дійсно здійснювалося: спонуканням до рішучої зміни свідомості, зміни життя.

Роки минають, пости і свята, у певний день ми приносимо в наші храми ледь зеленіючі гілочки верби, проте хто нам скаже, чи ростемо ми духовно з року в рік і чи став минулий Великий піст не просто часом відмови від скоромних страв, але справжнім проривом до святості, до чистоти, до істинного покаяння?

Є чому прийти в смуток. Є чому в черговий раз подивуватися апостольському заклику, який прозвучав сьогодні за богослужінням: «Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте!» (Флп. 4.4). Але згадаймо: радість у Господі дуже рідко схожа на радість світську. Згадаємо, що у Своїй Нагорній проповіді наш Господь закликає нас радіти, «коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради» (Мф. 5:11). Згадаймо, що наша нагорода не на землі, а на Небі, а ті, хто розраховує на подяку за заслугами в цьому житті, ті, за словами Спасителя нашого, нічого окрім пороху не знайдуть, бо «вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6:2).

Що це було в Єрусалимі «за шість днів до Пасхи» (Ін. 12:1)? Поразка або перемога? Тріумф або жорстоке розчарування? Урочиста зустріч національного героя або скорботний хід на «вільну муку», на вільне, ніким не вимушене Жертвопринесення? «Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому» (Ін. 12:16). Так говорить сьогодні апостол Іоанн Богослов, спонукаючи нас ставити самим собі ці непрості питання в той великий і страшний момент, коли уся Церква в трепеті і священному жаху чекає Страсті Христові, що наближаються. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим