Апостол Павло, Валантен де Булонь

Про те, що є символом справжнього успіху і за яких умов не варто боятися смерті, роздумує Михайло Лукін . . .

Загалом, символом життєвого успіху може бути багато речей, адже стосовно цього більшість людей має різні, часом зовсім протилежні думки. А от символом справжнього успіху може бути лише одна річ, про яку згадав апостол Павло у своєму листі до учні Тимофія: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:7,8). Отже, символом справжнього успіху, підсумком усього життя людини, її зусиль та спрямувань може бути вінець отриманий нею особисто з рук Божих.

Жодні земні досягнення, нагороди і багатства не зрівняються з цим вінцем, з цією Божою нагородою, і не біда, що ми не можемо нині споглядати цю нагороду, «бо видиме – дочасне, а невидиме – вічне» (2Кор. 4:18). А вічність – це не великий відрізок часу, вічність – це відсутність часу як такого, хоча, ясна річ, людині цього не збагнути земним розумом, як не збагнути Божої нагороди, бо «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Залишається лише довіритися Богові, в усьому покладатися на Нього (див.1Пет.5:7) і чекати на обіцяну нагороду. А Господь не підведе і не «передумає», «бо не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37).

…Подібні думки відвідали мене ранком Лазаревої суботи, у день спогаду воскресіння Христом чотириденного небіжчика Лазаря напередодні Його славного Входу в Єрусалим.

Як вважає більшість тлумачів, цим воскресінням Спаситель давав остаточне свідчення Своєї месіанської гідності всім тим скептикам, хто ще сумнівався в цьому. Також, ця дивовижна подія стала останнім доводом для Христових опонентів з боку юдейського священства в ухваленні рішення стосовно Його вбивства. (див. Ін. 11:47-53).

Але в самій події Лазаревого воскресіння є один момент, на який б хотілося звернути вашу увагу: «Заплакав Ісус» (Ін. 11:35). Між іншим, цей вірш є найкоротшим у Біблії, і крім того, багатьма людьми він сприймається невірно (особисто я свого часу теж входив до цього кола), хоча Христову реакцію розуміють вірно: «Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його» (в. 36). Так, Ісус і Лазар були друзями, так, Ісус любив його, і тому Він не хотів повертати друга з місця набагато краще ніж те, в якому Лазар жив. Між іншим, вони обидва мали зустрітися незабаром під час Христового сходження в пекло, звідки Спаситель забрав душі всіх праведників, зокрема і душу Свого друга. Забрати туди, де «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх» (Одкр. 7:17). Тому Ісусу було шкода Лазаря через те, що Його друг мав повернутися в цей жахливий світ, а не через те, що смерть забрала його зі світу цього.

Загалом, нам, вірним ХХІ століття, які вже встигли начутися свідоцтв людей, які завдяки реанімаційним заходам змогли вийти зі стану клінічної смерті і розповісти про своє посмертне буття, це зрозуміло. Дійсно, багато з тих людей вважали б за краще залишитися саме в тому кращому світі. Що вже казати про друга Божого! Ясна річ, що маючи такі близькі взаємини з Ісусом, які мав Лазар з Вифанії, можна не сумніватися, що на нього в потойбіччі чекав більш ніж гостинний прийом.

І Лазар вже був там! І Ісус, ясна річ, знав це, і тому плакав, шкодуючи друга, який мав повернутися в цей жорстокий світ. Але чому все ж таки Ісус воскресив Лазаря? Про це я вже висловив думку біблійних тлумачів, а от стосовно того чому Ісус воскресив саме Лазаря, найкраще висловився священик Костянтин Камишанов: «З тексту ми розуміємо, що його смерть була запланована. З досвіду вивчення Благовіщення ми вже знаємо, що Бог нікого насильно не схиляє до співпраці. Немає сумнівів, що і Лазаря Господь просив послужити на славу Божу. Таке прохання можна було довірити тільки другові.

Померти заради Христа можливо. А от прийти з неба на землю – це нестерпно тяжко для тих, хто вже вступив на лоно Авраамове. Щойно людина опинилася в прекрасному світі, біля Отця, як раптом їй пропонують повернутися в мертве тіло, у похмуру печеру і у світ, сповнений зла. Сльози Христові були також і сльозами жалості до друга, який пройшов цей жахливий шлях».

Ну, а який урок ми можемо отримати з цієї біблійної історії? Що Господь любить кожного з нас і тому хоче для кожного найкращого, а ще те, що не варто надто боятися смерті, бо вона дає можливість потрапити нам у значно кращий світ. Звісно, якщо ми любимо Бога.

Автор: Михайло Лукін