Не будемо високо думати про тих, котрі наводять на людей страх. Людину сумирну і добру не страшиться ніхто; навпаки, всі ми поважаємо її, шануємо і любимо. А хто наводить страх, той, чи не бачите, яким буває ненависним і огидним для всіх нас? Не будемо вихвалятися, якщо люди бояться нас. Бо, по-перше, жодний істинний муж боятися нас не буде; а, по-друге, не велике діло, якщо й бояться нас. Велике благо – чеснота; і дивися, наскільки велике.

Обставини, серед яких вона набувається, ми вважаємо лихом, а їй самій дивуємося і ублажаемо її. Бо хто не ублажатиме людину любомудру, хоча бідність і таке інше вважаються лихом? Якщо ж чеснота сяє серед того, що вважається лихом, то бачиш, яка її перевага? Людино, ти вихваляєшся владою? Але яка влада, скажи мені, дана тобі? Від людей ти отримав владу; надай же собі владу внутрішньо, у самому собі. Начальник не той, хто так називається, а хто такий насправді. Як лікарем чи ритором не може зробити і цар, так і начальником: бо не письменство і не назва роблять людину начальником.

Нехай, наприклад, хтось збудує лікарню, збере учнів, придбає й інструменти, і ліки, і буде відвідувати хворих: чи достатньо цього, щоб стати лікарем? Ні; потрібна ще умілість, а без неї все це не лише не приносить ніякої користі, але приносить навіть шкоду. Хто сам не лікар, тому краще і не мати в себе ліків; бо хто не має їх, той не може ні вилікувати, ні зашкодити; а хто має, але не вміє користуватися ними, той може зашкодити. Лікування залежить не лише від властивостей ліків, але й від майстерності того, хто виписує їх: якщо немає її, тоді все даремно.

Так і начальник; припустимо, що він має інструменти, тобто голос, гнів, катів, заслання, шану, подарунки, похвалу, має ліки – закони, має хворих – підлеглих, має лікарню – судилище, має учнів – воїнів; та якщо він не знає науки лікування, то все це не принесе ніякої користі. Суддя є лікар душ, а не тіл; якщо ж лікування тіла потребує таких турбот, то тим паче лікування душі; бо душа важливіша за тіло. Таким чином, носити ім’я начальника ще не означає бути начальником.

Дехто називається великими іменами, як-от: Павлом, Петром, Яковом, Іваном; та від цих імен вони не стають тими, ким називаються; наприклад, я сам: я ношу одне ім’я з блаженним апостолом, але я не те ж, що й він; я не Іван, а лише називаюсь так. Так і ті не є начальники, а лише називаються так. Бувають начальники і без цієї назви, подібно як лікар, хоча б і не застосовував на ділі свого вміння, а мав його в душі, є лікар. Начальники – ті, котрі керують самими собою. Бо душі стосуються ці три речі: дім, місто і держава; у всьому є поступовість. Хто хоче бути начальником вдома і добре керувати ним, той передусім повинен упорядкувати свою власну душу, бо вона – найближчий його дім.

Якщо ж він не спроможний керувати самим собою, там, де одна душа, де сам він пан, де він завжди сам у себе, то як він керуватиме іншими? Хто міг упорядкувати свою душу і одне (розум) у ній зробити панівним, а друге (пристрасті) підлеглим, той буде спроможним керувати і домом; хто домом, той і містом, той і державою. Якщо ж хто неспроможний керувати своєю душею, то як він керуватиме державою?

Все це сказано мною для того, щоби ми не похвалялися владою, щоби знали, що таке влада. Інакше це не влада, а посміховисько, рабство, і тисячами інших подібних найменувань можна б назвати це. Бо, скажи мені, що властиво начальнику? Чи не приносити користь і благодіяти підлеглим? Що ж, якщо цього не буде? Як може іншим принести користь той, хто не зробив добра самому собі? У кого в душі панують незліченні пристрасті, той як приборкає їх в інших?

Не кажи мені, що такий-то сидить на колісниці, високо піднімає брови і оточений натовпом охоронців; не кажи мені ні про його пояс, ні про крик оповісника. Ні, покажи мені відмінність начальника не в цьому, але в його стані душі, тобто чи керує він своїми пристрастями, чи перемагає порочні прагнення і бажання: наприклад, чи приборкує пристрасть до грошей, чи вгамовує гнів і порочну похіть, чи не сохне від заздрості, чи не обурюється пихою, чи не боїться і чи не тремтить від бідності або несприятливої зміни, чи не вмирає від цього страху. Такого покажи мені начальника; ось це – влада.

Але якщо він, керуючи людьми, сам плазує перед пристрастями, про такого я скажу, що це раб більший за усіх людей. У кого всередині гніздиться гарячка, про того, хоча зовнішній вигляд тіла зовсім не показує цієї хвороби, лікарі напевно кажуть, що він одержимий сильною гарячкою, тоді як прості люди цього не знають. Так і я про людину, у котрої душа в рабстві і в полоні в пристрастей, незважаючи на те, що зовнішній вигляд її нічого такого не показує, скажу, що вона – більш за всіх раба, бо в ній глибоко гніздиться гріховна гарячка, і насильницька влада пристрастей укріпилася в самій душі.

А хто скинув зі себе цю владу, не захоплюється злими побажаннями і не страшиться, не тремтить безрозсудно від убозтва і неслави та інших неприємностей сьогочасного життя, того, хоча він одягнений у лахміття, сидить у в’язниці і закутий в кайдани, назву начальником і вільним, і величнішим за царів. Амінь.

Зібрання повчань