Якщо ми з кимось говоримо лагідно, це є відвага, якщо ж з гнівом, то це вже буде не відвага, а пристрасть; тому що не можуть бути разом в один і той самий час і чеснота, і порок; відвага – це чеснота, а гнів – порок. Отже, ми, якщо захочемо мати відвагу, повинні бути чистими від гніву, щоби хтось не приписав йому слів наших. Якщо ти говориш і правду, але з гнівом, то все втратив, чи будеш ти викривати, чи напоумлювати, чи робити що-небудь інше. Тож будемо чистими від гніву.

Дух Святий не живе там, де гнів. Гнівливий підлягає прокляттю; і неможливо бути чому-небудь доброму там, звідки походить гнів. Як під час бурі на морі буває велике замішання і великий гамір, і ніхто тоді не має часу займатися міркуваннями, так і в гніві. Якщо ж душа хоче сказати чи прийняти що-небудь любомудре, то насамперед повинна бути в тихій пристані. Чи не помічаєш, як ми, коли хочемо розмірковувати про що-небудь потрібне, вибираємо місця, віддалені від гамору, де спокій і тиша, щоби нам не відволікатися? Якщо ж зовнішній гомін відволікає нас, то тим паче внутрішнє збентеження.

Чи стане хто молитися, він молиться даремно, якщо робить це в гніві й роздратуванні; чи стане говорити, буде смішним; чи стане мовчати, знову те саме; чи буде їсти, і тоді нашкодить собі; чи буде сидіти або стояти, ходити чи спати, йому й уві сні уявляється те саме. І що в таких людей не безладно? Очі – бридкі, рот – скривлений, члени тіла напружені і трясуться; язик не приборканий і не щадить нікого; розум схиблений; одяг у непристойному вигляді; у всьому велике неподобство! Подивися на очі біснуватих, сп’янілих і оскаженілих від гніву: чим вони відрізняються один від одного?

Але це, скажеш, буває завжди лише тимчасово? Дійсно, оскаженілий буває одержимий гнівом тимчасово. Але що може бути гірше за це? І ще не соромляться виправдовуватися: я не усвідомлював, говорять, що сказав. Чому ж не усвідомлював цього ти, істота розумна, котра має розум? Чому ти дієш подібно до нерозумних тварин, наче дикий кінь, охоплений гнівом і люттю? Це – виправдання, гідне осуду. Бажано, щоб ти знав, що говорив. Це – слова гніву, скажеш, а не мої. Як – гніву? Гнів не має сили, якщо не отримає її від тебе. Це схоже на те, якби хто сказав: це – рани руки моєї, а не мої!

Де, здається, найбільш за все потрібен гнів, як не на війні під час битви? Але й там, якщо щось буде робитися з гнівом, то все буде зіпсуто і змарновано. Бо воюючим особливо ж і не слід гніватися; тим, хто учиняє напад, особливо ж і не треба дратуватися. Але, скажеш, як же ж інакше можна боротися? Розумно, спокійно. Бо битва є розташування однієї сторони проти другої. Хіба ти не знаєш, що і самі війни підкорені закону, порядку і часу? А гнів є не що інше, як безумне дратування: адже безумний не може зробити нічого розумного.

Гнів не дозволяє бачити, але наче під час нічної битви, закривши все: і очі, і вуха, веде туди, куди хоче. Тож урятуємо себе від цього демона, розтрощимо його, коли він нападе на нас, покладемо на груди знамення хреста, ніби вузду на нього. Гнів є безсоромний пес; але нехай він навчиться слухатися закону. Якщо пес біля стада настільки лютий, що не буде слухатися наказів пастуха і впізнавати його голос, то все втрачено і змарновано. Він пасеться разом з вівцями; але коли стане кусати овець, то стає шкідливим, і його вбивають. Якщо пес навчився слухатися тебе, то годуй його; він корисний своїм гавканням проти вовків, розбійників і злодіїв, але щоб не нападав на овець і домашніх. Якщо ж не слухається, то в усьому шкодить, і якщо нехтує накази, то все занапащує.

Отож, нехай не вичерпується лагідність твоя, але сам гнів хай береже та живить її; а він збереже і в повній безпеці буде пасти її тоді, коли винищуватиме нечисті і порочні помисли, коли буде звідусюди відганяти диявола. Так лагідність зберігається тоді, коли ми не помишляємо нічого поганого проти ближнього; так ми стаємо гідними поваги, якщо не дозволяємо собі чинити безсоромно. Ніщо не робить таким безсоромним, як зіпсована совість.

Чому блудниці безсоромні? Чому незаймані дівчата сором’язливі? Перші чи не через гріх? А останні чи не через невинність? Бо ніщо не робить таким безсоромним, як гріх. Навпаки, скажеш, він спричиняє стид? Дійсно, у тому, хто усвідомлює себе; а безсоромного він робить ще зухвалішм; бо хто не усвідомлює себе, той стає зухвалим. “З приходом нечестивого, – говорить Премудрий, – приходить і презирство, а з неславою – ганьба” (Пр. 18:3). Безсоромний буває зухвалим, а зухвалий – відчайдушним.

Чи хочеш знати, коли вичерпується лагідність? Коли засмучують її порочні помисли. Та якщо станеться й таке, що цей пес не буде стояти і голосно гавкати, то й тоді не варто впадати у відчай. Бо в нас є і праща, і камінь – ви знаєте, про що я кажу – у нас є і спис, і загорожа, і затвор, де ми можемо зберегти помисли чистими. Якщо пес пестить овець, але гавкає на чужих і на сонливих, то це хороші якості пса. Коли він голодний, то і тоді не повинен кусати овець, але якщо й ситий, не повинен щадити вовків. Таким повинен бути і гнів.

Коли він роздратований, не повинен відступати від лагідності; і коли не роздратований, повинен повставати проти порочних помислів; своїх, хоча б і тих, що б’ють його, не відкидати, але визнавати своїми, а чужим, хоча б і тим, що пестять його, не давати пощади. Диявол часто використовував лестощі, як пес; але нехай усякий знає, що він чужий для нас. Так і ми любитимемо чесноту, хоча би вона завдавала нам скорботи; а від пороку, хоча б він і приносив нам задоволення, будемо відвертатися. Не будемо гіршими за псів, котрі не втікають, хоча би їх били й утискали; а на чужого, хоча би він і нагодував їх, тим паче повстають.

Так і гнів буває корисним, коли він повстає проти чужих. Що означає вислів: “Всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду…” (Мф. 5:22)? Те ж саме, що: не мсти за себе і не відплачуй злом за зло. Якщо бачиш іншого гинучим, подай йому руку допомоги; гнів не матиме місця, якщо ти будеш вільним від пристрасті до себе самого (тобто якщо не мститимеш за себе). Давид застав Саула, але не розгнівався і не встромив списа, маючи в руках своїх ворога, а відімстив дияволу. Мойсей, побачивши, що чужий ображає єврея, вбив його; а коли свій ображав свого, то не зробив цього; братів хотів помирити, а тих розділив. Хоча Писання й називає його найлагіднішим чоловіком, але і в ньому деколи пробуджувався гнів, коли треба.

Але ми не так: коли треба показати лагідність, то буваємо лютішими за всіх звірів; а коли треба гніватися, то буваємо за всіх лінивішими і безпечнішими. Таким чином, використовуючи свої сили не на те, на що слід, ми марнуємо життя своє даремно, подібно як посудини, коли використовують їх одну замість іншої – псуються всі. Так, наприклад, якщо хтось, маючи меч, не буде користуватися ним, коли треба користуватися, але діятиме рукою, то нічого не зробить; і навпаки, якщо скористається мечем там, де треба діяти рукою, то зіпсує все. Також і лікар, якщо не відрізує там, де треба, і відрізує, де не треба, то псує все. Тому, благаю, будемо використовувати цю зброю (гнів) у свій час. Для гніву – не час, коли повинні гніватися за себе; а коли треба виправити інших, тоді особливо слід використовувати його, щоби врятувати інших. Таким чином, зберігаючи себе від гніву, ми уподібнимося Богові і сподобимося майбутніх благ. Амінь.

Зібрання повчань