Поховання Ісуса, Джеймс Тіссо

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Третю неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Завдання життя християнського визначене: кожному з нас належить стати святим. До кожного з нас цілком серйозно звертається Христос із словами: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). І у відповідь на цей заклик кожен з нас, зрозуміло, волає услід за апостолами: «Так хто ж може спастися?» (Мф. 19:25), доводячи своєму Богові цими криками усю уявну нереальність, усю нездійсненність поставленого перед нами завдання. І проте, Слово Боже поблажок нашим слабостям не дає, ясно вказуючи на те, що «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12).

Наша віра – це віра в прийдешнє Царство. Наша надія – це надія на приготоване нам Царство. Наша Церква – це прообраз Царства, що очікує нас. Тому усе, що ми робимо тут, на землі, і зараз, у цьому житті, має бути не будівництвом зручного і затишного гнізда, а тим, що називається Царством Небесним, яке «всередині вас є» (Лк. 17:21); тим, про що Господь сказав Пилатові: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18:36); тим, про що апостол Павло писав у Рим своїм єдинокровним: «Не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Евр.13.14). А писав він для них це якраз тому, що вони, розсіяні серед чужих країн чада народу Божого, найбільше піклувалися про царство земне, у котрий раз запитуючи свого Спасителя: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» (Діян. 1:6)

Це тут, на тій самій землі, яка проклята за гріх Адамовий, ми розділені статтю, громадським становищем, державними кордонами, національною приналежністю. І ми так звикли до цього розподілу, так зжилися з цією своєю неповнотою, обмеженістю, навіть половинчатістю, що готові мало не загордитися тим, що насправді тимчасове, скороминуще, випадкове, нарешті.

Хіба ми можемо вибрати час і місце народження, хіба від нас залежить, хто стане нашими батьками, чию кров і плоть ми успадкуємо? Хіба за власною волею ми народжуємося хто чоловіком, а хто жінкою? Усе це не предмет нашого вільного вибору, усе це в якомусь сенсі зумовлене і вирішується не нами. Свобода нашого вибору полягає тільки в одному: чи дійсно прагнемо ми в Царство Небесне або ж нам важливіше, миліше, рідніше царство земне? Життя тимчасове ми не вибираємо, а ось Вічне – можемо прийняти, а можемо і відкинути, бо такою свободою, такими правами наділив нас Бог.

Тому не варто так вже серйозно леліяти форму нашого земного покликання – не таке воно і важливе в перспективі Вічності. Громадське становище, стать і національність нічого не означатимуть у житті майбутнього віку. Державні кордони реальні і в тих небесних висотах, де літають літаки, а ось до ангельської висоти вони вже не досягають. Коли апостол каже: «Кожний залишайся в тому званні, в якому був покликаний. Чи рабом ти був покликаний, не турбуйся, але якщо і можеш стати вільним, то скористайся кращим» (1Кор. 7:20,21), він не просто закликає нас змиритися зі своєю скорботною долею, а вказує, що доля ця занадто коротка, щоб надавати їй таке серйозне значення. Є в людському житті завдання і важливіше!

А якщо згадати, що любов, яка вище за усі чесноти, «не шукає свого» (1Кор. 13:5) і, отже, у вищому своєму прояві є жертвою, принципово подібній великій Жертві Сина Людського, тоді для нас з вами стає ясно, що не так вже і суттєво, в яку форму жертовного служіння ближнім виллється наше тимчасове життя на землі. Аби це життя наше не стало служінням тільки самим собі, тільки своєму процвітанню і благополуччю.

Третю неділю після Пасхи зазвичай вважають «жіночим днем» у Церкві, бо нині молитовно згадується святі жінки-мироносиці, які під час земних мандрів Спасителя «служили Йому з майна свого» (Лк. 8:3), а після страшної Голгофської страти не убоялися, подібно до багатьох учнів, що повтікали «з остраху перед юдеями» (Ін. 20:19), але прийшли до гробу виконувати скорботну роботу поховання і таким чином знову ж таки служити своєму Богові. Між тим сьогодні в числі тих, хто служив Господу, згадуються і два благочестиві чоловіки, Йосиф Аримафейський і Никодим, які також, здолавши страх і відчай, не погребували «жіночою роботою», не визнали для себе приниженням справу, яка вельможному Йосифу була як би «не за чином».

Один цей факт робить сьогоднішнє свято не просто «жіночим днем», а днем молитовного поминання усіх тих, хто обрав своєю долею жертовне служіння ближньому. Служіння, поряд з яким вже тут, у цьому житті знищується різниця між статями і національностями, бо, як написав своїм учням апостол Павло, «в Христа хрестилися, у Христа одяглися», а тому і «нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:27,28). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць