«Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його».

З Карлосом ми познайомились на реколекціях для молоді в Брюховичах. Він приїхав з Мексики і непогано розмовляв російською. Історія його життя драматична.

У часи Радянського Союзу навчався в інституті в Ростові-на-Дону. Там і вивчив російську. Захопився ідеєю ленінізму. Вступив до комуністичної партії. Був активним членом осередка. Коли повернувся на свою батьківщину, повністю посвятив своє життя комуністичному вихованню земляків. Вважав себе суперкомуністом, бо став ним у «центрі». Друзі в партії ним захоплювались, мали за лідера. Навіть родина була на другому місці.

А жінка Карлоса була віруючою християнкою і таємно молилась за всю родину. Напевно щиро молилась. Прийшов 1990 рік. Союз розвалився. Комунізм осудили за його злочини. Це доходить і до Мексики. Але для Карлоса це була трагедія. Те, для чого він віддавав себе цілого, є брехнею, обманом. Не знати, як усе скінчилось би, якби не молитви дружини. Почав у серці аналізувати, думати. Бог, якого хотів викреслити, освітлює його думки. Після довгих місяців внутрішньої боротьби Карлос прийняв Христа, приймає щиро. Пішов до своїх колишніх друзів по партії і зробив останній виступ. Впала їхня колона. Як колись служив брехні, так тепер усією душею служить Богові, правді. Карлос вдячний Господеві за прозріння. Закінчив навчання в християнській школі. Очолює міжнародний центр євангельської школи св. Андрія Первозванного. Подібно, як апостол Павло, їздить по багатьох країнах світу і проповідує.

Ніхто не знає Божих планів. Не судімо нікого, молімось за навернення духовно сліпих. Бо як вони ревні в злому, так колись, навернувшись, будуть ревні в доброму. Такі люди змінюють світ. Боятись треба літеплості, байдужості.

Розважання на кожен день