Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли в наших широтах весна тільки-тільки починає підходити до свого кінця, і ми радіємо смарагдовій зелені, першому по-справжньому літньому теплу, передчуваючи благодатну радість «літа Господнього» (див. Лк. 4:19), там, на далекому півдні, у Палестині, вже зібрали урожай, ниви вже прибрані, а початки плодів землі у вдячність Богові принесені в Храм. Так повелося здавна: з давніх днів і ще за земного життя Спасителя народ Божий прикрашав у день П’ятидесятниці Єрусалимський Храм початками плодів, які Божою благодаттю і нелегкою працею людини зростила земля. І так само як ми приносимо в наші храми перші плоди нашого північного літа у свято Преображення Господнього, так і вони в день П’ятидесятниці приносили Богу результати своєї праці.

Земля, кажуть, – ікона Неба. І плоди земних трудів могли б бути образом, іконою духовного зростання, того плодоносіння душі, якого від кожного з нас чекає Бог. Адже так само як Господь «сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:45), так і дари Духа Святого не приховані, і знову і знову до кожної людини Спаситель звертається із словами благовістя: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є… Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7:37,38). Тобто щедрі і дивовижні мають бути плоди дії Духа Святого в душі кожного, хто приходить до Христа, і, як стверджує апостол і євангеліст Марко, «віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем… [Божим] виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. 16:16-18).

Непорушні обіцяння Спасителя (Рим. 11:29), незмінна Церква Христова, що народилася в духоносний день П’ятидесятниці, але змінюються часи, і остигають душі: навряд чи сьогодні хтось, хто називає себе «вірним», наважиться випити щось «смертоносне». Страшно, та і грішно це – «спокушати Господа Бога» (див. Мф. 4:7) свого! Правда і те, що руки наші втратили здатність зціляти недуги, і навряд чи знайдеться серед нас людина, здатна уподібнитися апостолові Петру, тінь якого, осінивши тіла хворих, повертала їм здоров’я (див. Діян. 5:15).

Та все ж не убожіла остаточно нива Божа, бо, як і тисячу років тому, приноситься на нашій землі Безкровна Жертва, звершується головна справа Церкви Христової, яка повертає заблукалі чада свої на шлях покаяння, додому, до Бога. Не біда, що не видно над нашими головами вогненних язиків, – ми знаємо: тільки явно діючою благодаттю Духа Святого ми усі тут зібрані, стаємо членами цього дивного боголюдського організму, Тіла Христового на землі. Нам відомо, що найбільш вражаючим дивом Божим, тим дивом, яке постійне в нас перед очима, є наша власна віра, наші власні спроби жити по цій вірі серед торжествуючого безвір’я.

Проте і ми, грішні, подібно до юдеїв, «вимагаємо чудес» і, подібно до еллінів, шукаємо мудрості (див. 1Кор. 1:22). Як і раніше нам потрібні усе нові і нові підтвердження нашої віри, неначе мало їх було за історію двотисячолітньої Церкви Христової. Ми як і раніше чекаємо чергового дива, яке саме собою виправить наше життя, очистить душу від тяжкого похмілля пристрастей, чекаємо, забуваючи, що спасіння нашої безсмертної душі може бути досягнуте тільки подвигом, тільки тяжкою щоденною духовною працею. І нам невтямки, чому це Христос повелів зціленим сліпим нікому не говорити про те, що сталося з ними (див. Мф. 9:30), і чому святі різних часів і народів, немов змовившись, ретельно приховували свою здатність творити дива.

Немає жодних сумнівів у тому, що плодоносіння душі мало б здійснюватися в тиші і таємниці, згідно заповіді Христової: «У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі» (Мф. 6:3). Тому, щоб не звеличуватися «надзвичайністю одкровень» (2Кор. 12:7), не станемо засмучуватися, що вогненні язики не перебувають на наших головах, не сумуватимемо через те, що через гріхи наші позбулися ми можливості лікувати недуги покладанням рук, і що іноземці як не розуміли, так і не розуміють нас. Згадаємо краще, що дари Духа Святого – це, передусім, «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22,23) і що світ, який гине в тузі безвір’я, навернеться до Христа уражений не дивними «атмосферними» явищами, не сполохами «небесного вогню», на які, як відомо, здатен буде антихрист (див. Одкр. 13:13), а тією дивовижною дією Духа Божого, коли в кожному з нас, християн, явиться йому «потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу» (1Пет. 3:4). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: День Святої Трійці