«Як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине».

У наш час багато мовиться, про те, щоб побудувати християнське суспільство на взір Пресвятої Трійці, де Отець любить Сина, Син у любові підкоряється Отцеві. Це в особливий спосіб можна реалізувати в малих спільнотах – родині, монастирі, харизматичній спільноті. Потім з тих малих спільнот – у парафії, у суспільстві. І як ідеал – цілий світ будує свої відносини в любові й правді.

Для прикладу бажаю поділитись, як цей намір можемо здійснити в монашій спільноті. Згідно з монашими правилами настоятель монастиря представляє для нас самого Господа Ісуса. Але це не той послух рабський, військовий, а послух з любов’ю. Особливо такий підхід практикували учні до отців пустині. І Бог через це благословив їх подвижництво.

* * *

Якось, пригадую, о. Василь Мендрунь, протоігумен, сказав поїхати і висповідати по вул. Грінченка, у Львові, стареньку бабцю. В той день йшов сильний дощ. І я спланував, що ближче до обіду це зроблю, може, і дощ перестане падати. Але через годину ми побачились і отець запитав, чи я вже висповідав. Тоді я зрозумів, що треба негайно це зробити. Взяв Святі Дари, парасольку і виходжу з монастиря. А дощ – як з відра ллє. Та тільки зробив кілька кроків по дорозі, як зупиняється авто і молодий хлопець запрошує сідати. Впізнав мене – шлюб йому давав. Підвіз за адресою. Бабця зраділа, що я приїхав, після сповіді ще залишився, щоб поговорити, розрадити. За годину виходжу з багатоповерхівки. Дощ далі падає. І тут знову Боже благословення – водій таксівки, пообідавши, повертався до центру міста і мене підвіз до монастиря, попросив тільки про молитву за родину. А я дякував Богові, що так мною опікувався. Винагорода за послух настоятелеві, і то за швидкий послух! Якщо б я забарився на 2-3 хвилини, міг розминутися зі своїми добродіями-водіями.

Розважання на кожен день