«А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас».

Ця подія, про яку хочу розповісти, сталася у Франції. Молодий священик із сусіднього села повертався до своєї матері, яку часто навідував у вільну хвилину. Вона вгощала його свіжим молоком і смачним домашнім хлібом. Біля мами ставало йому легко, здавалося, вертався до своїх дитячих часів. Уже був недалеко від домівки. Дорога вела по узбережжю моря. Раптом із-за кущів вийшов неголений, у пом’ятому одязі, чоловік. В його рухах проявлявся неспокій.

– Ви священик? – спитав він.

– Так, – відповідає.

– То висповідайте мене, – попросив чоловік.

– Добре, ходімо он туди, до церкви, – погодився священик.

Увійшовши до храму, у сповідальниці почав незнайомець свою сповідь.

– Не знаю, як це сталося, не минуло й півгодини, як я голодний, втомлений і невиспаний шукав щось поїсти. Спостеріг над берегом моря малу хатинку. Забув постукати і ввійшов досередини. Там була старша жінка. Коли вона побачила мене, дуже налякалась і хотіла зачинити двері. Я прискочив до неї, вхопив її руками за горло і почав душити, поки вона не впала на підлогу. На столі я зауважив горщик з молоком, накраяні скибки хліба і масло на тарілочці. Але апетит пропав…

– А в тій хатині зелені віконниці? – спитав священик.

– Так. А також білий котик сидів у вікні, – додав чоловік.

– Ах, Боже мій! – прошепотів священик. Серце билося, мов дзвін. Дав незнайомому розрішення. Потім витягнув з кишені 50 франків і втиснув чоловікові в руку. Той здивовано глянув на священика.

– Ходімо, випроваджу вас через захристію і ніхто не побачить вас. Якнайшвидше підіть із села. Цією доріжкою зайдете до містечка. За півгодини буде поїзд до Парижа. Хай Бог буде вам милостивий, і зникайте хутко звідсіля.

Закрив церкву і з каменем на серці пішов до мами…

Розважання на кожен день