Покірливе терпіння скорбот рівнозначне мучеництву
Бог улаштував багато шляхів для того, щоби численністю їх зробити для нас сходження до Нього легким. Одні серед людей сяють дівоцтвом, другі прославляються шлюбним життям, інші прикрашаються удівством; одні знехтували все, інші – половину; ті підіймаються праведним життям, ці – покаянням. Для того Бог і влаштував так багато шляхів, щоби тобі зручно було йти. Ти не міг після бані хрещення зберегти себе чистим? Можеш очистити себе покаянням, можеш багатством, милостинею. У тебе немає багатства? Можеш доглядати хворого, відвідати ув’язненого, подати кухоль холодної води, прийняти мандрівника під дах свій, пожертвувати дві лепти, як удовиця, і плакати з тими, хто плаче; і це – милостиня. Але ти не маєш нічого, зовсім бідний, слабкий тілом і навіть ходити не можеш? Терпи все це із вдячністю, – і отримаєш велику нагороду.
Отака була чеснота Лазаря. Він нікому не допомагав грошима; як він міг робити це, не маючи сам необхідної їжі? Він не ходив у в’язницю; як він міг робити це, будучи не в змозі сам підвестися? Він не відвідував хворого; як він міг робити це, якщо його самого облизували пси? Але й без цього він дістав нагороду за чесноту мужнім перенесенням усього, – тим, що, бачачи жорстокого і нелюдяного в шані та розкоші, а себе в таких бідах, не промовив жодного непристойного слова. Тому він і успадкував лоно Авраамове, хоча був нічим не краще за мертвого, бездіяльно лежачи тоді перед ворітьми багатія; увінчаний разом із Патріархом, котрий здійснив так багато справ, прославлений і відданий до лона його той, хто не роздавав милостині, не подавав руки кривдженому, не приймав мандрівників, не міг зробити нічого іншого подібного, але тільки за все дякував Богові, і отримав світлий вінець терпіння.
Дійсно, велика справа – вдячність, любомудрість, терпіння серед таких страждань; це – найвища чеснота. За те і Іов був увінчаний. Тому і диявол говорив: “Шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї; але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його…” (Іов 2:4,5). Не мала справа – приборкати стражденну душу так, щоби вона ні в чому не согрішила. Це рівнозначно мучеництву; це – верх чеснот.
Так, якщо і ти, улюблений, зазнаєш хвороби, гарячки чи ран, і біль примушуватиме тебе сказати якусь огуду, але ти стримаєшся, будеш дякувати і славити Бога, то отримаєш таку ж нагороду. І навіщо ремствувати, скажи мені, і промовляти богохульні слова? Хіба біль стане від того легшим для тебе? Навіть, якщо би він і ставав легшим, і тоді не слід було б зважуватися на це і втрачати спасіння душі, турбуючись надати полегшення тілу. Проте біль від цього не лише не полегшується, але стає ще важчим. Бо диявол, бачачи, що він отримав деякий успіх, довівши тебе до ремствування, посилює вогонь у печі, розпалює хворобу, щоби ти виконав його бажання.
Таким чином, якщо б навіть, як я сказав, біль і полегшувався, не треба робити цього; якщо ж ти не отримуєш ніякої користі, то навіщо губиш сам себе? Але ти не можеш мовчати? У такому випадку дякуй Богові; прославляй Того, Котрий випробовує тебе в цій печі. Замість ремствування промовляй славослів’я. Тоді і нагорода твоя буде велика, і біль стане легшим. Так і блаженний Іов говорив: “Господь дав, Господь і взяв”; і ще: “Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?” (Іов 1:21; 2:10).
Отже, мужньо переноси все, що сталося; це для тебе – мученицький подвиг. Бо не лише те становить мучеництво, коли хто отримує наказ принести жертву і не приносить її, і навіть наважується краще зазнати мук, ніж виконати це: але й те робить мучеником, коли хтось, незважаючи на біль, котрий змушує ремствувати, вирішує терпіти і не говорити нічого непристойного. Так, Іов не за те увінчаний, що отримав наказ принести жертву і не приніс її, але за те, що мужньо переніс страждання. І Павло прославлений за те, що із вдячністю переносив бичування, скорботи і все інше.