Другий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок (Мф. 7:15-21)
(продовження)
«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного».
Якщо уважно читати Святе Євангеліє, ніщо так виразно не просліджується, як наголос Христа, що Він прийшов на землю, щоб виконати волю Отця. Якби людина це завжди мала в серці!
- Божа воля – це виконання обов’язків свого стану.
а) Хто одружений, повинен бути вірним своєму стану – подружня вірність, християнське виховання дітей, турбота про жінку, чоловіка, дітям дати дорогу в життя.
б) Монаший стан накладає свої правила на того, хто вступив на цю стежину. Тут особливо підкреслюється відречення від своєї волі, сприйняття настоятеля як самого Ісуса Христа. Інколи Господь випробовує монаха, наскільки він у цьому спроможеться поступити. Одному братові настоятель сказав щодня підливати сухий патик, який він встромив у землю. І сталося чудо – пізно восени, через кілька місяців, сухий патик зацвів і зародив фрукти. Це був урожай монашого послуху.
в) Професійні обов’язки, чесне їх виконання. Лікар, крім своїх приписів, теж повинен відзначатися християнським, людяним ставленням до пацієнтів. У кожній хворій людині він має бачити Христа: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили». Вчитель, для прикладу, зобов’язаний дбати про навчання і виховання дітей. Директор підприємства має турбуватися про своїх підлеглих робітників, щоб не затримувати заробітну платню, бо цей гріх кличе про помсту до неба. На президента держави покладено ще більші обов’язки і відповідальність перед Богом. Священик також не звільнений від чесного, жертовного виконання служіння своїй пастві. Інакше строгий суд чекає на недбалого. І так кожний на своєму місці, чесно і віддано виконуючи свої обов’язки, сповняє Божу волю.