«А входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому!»

Подорожнього в дім прийняти – це діло християнського милосердя. Чомусь у нашому народі ця практика не мас широкого втілення. Цю функцію сьогодні виконують готелі. Одного разу йдемо пішки з товаришем Володимиром з стольного Києва до Житомира. Ніч застала нас в дорозі. Вирішили перевірити, чи хтось нас у цьому придорожньому селі прийме заночувати. Спробували це зробити в кількох хатах. Ніде двері не відкрили, говорили не бачачи одні одних. І чути не бажали, щоб прийняти. В одних домах собакою страшили, в інших – міліцією. Це не було шоком для мене. Навпаки, я б здивувався, що хтось не боїться двох молодих незнайомих хлопців прийняти на ніч. Богу дякувати, в іншому селі контора була відкрита. Я в шубі на підлозі під теплою батареєю заснув, а Володя – сидячи на кріслі.

* * *

Христос також і апостолам казав у будь-який дім не заходити: «В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь».

Користаючи з можливості, бажаю тут подякувати римо-католицьким священикам м. Ялти. Коли ми несподівано приїхали без попереднього повідомлення і попросилися на нічліг, вони радо нам дозволили заночувати в приміщеннях біля костела.

* * *

Інший випадок пережив я в Асижі (Італія). Приїхав у це святе місце. Хотів за день якнайбільше побачити. Коли стемніло, пішов проситися заночувати в монастир св. Франциска. Мені несподівано відмовили, хоч я дуже просився. А в готелях дорого (50-70$). Три години ходив, шукав. І тоді на думку прийшов св. Йосиф з Марією у Вифлеємі, яким не було місця в заїзді. І радість велика наповнила душу, що можу щось маленьке подарувати новонародженому Дитяті.

Розважання на кожен день