«Іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців».

Мирон майже закінчував своє паломництво, коли прийшло повідомлення про смерть батька. Стояв перед вибором. Батька любив, був йому дорогий… Але тут ідеться не про звичайне паломництво, а щось більше – хресний похід як подяка Богові за дар відкуплення. І Бог переміг – батька поховали без нього…

А почалось паломництво з того, що прийшло Боже натхнення, щоб у 2000-й рік християнства увійти не з гордістю, а радше з упокоренням, подякою Ісусові, Який Своєю кривавою жертвою дарував нам життя в небі. Виріс недалеко від Львова, у чудовому селі Мшана. Хоч одержав вищу освіту, та це не перешкодило, а навпаки, глибше розумів, що все опирається на Божих законах, а не на людській нестійкості. Регулярно відвідував Богослужіння в сільському храмі. А по празниках – Унів, Крехів. І ось внутрішній голос промовив: «Візьми хрест на плечі і на знак подяки за дар Відкуплення обійди по кордоні усю неозору Українську землю. Хрест був нелегкий, дубовий: довжина 2 м (2000-й рік), поперечка – 1 м (1000-ліття Христа в Україні), ширина – 12 см (12 апостолів), товщина 5 см (5 ран Ісуса).

Почалась проща на початку січня. Першу ніч заночував у нашому монастирі св. Онуфрія. Просив благословення, щоб Господь прийняв це паломництво і як покуту за гріхи народу. Зранку, після Святої Літургії, вирушив до Жовкви. Далі на Рава-Руську і так вверх по кордону України з Польщею, Білоруссю, Росією. Вдень проходив скільки Бог дав сили. А ніч… переводив по-різному – десь добрі люди прийняли на нічліг, другий раз на якомусь вокзалі, а часто, просто в полі під скиртою сіна…

І ось, коли вже прибув на Закарпаття і заночував у рідні, прийшло повідомлення про смерть батька.

Розважання на кожен день