4 Неділя після П’ятдесятниці (Мф. 5:1-16)
Багатьох християн уже заслали до сибірських трудових таборів. Тепер черга дійшла до Віри Яковлевої з Волині. Репутація цих таборів була добре відома, тож вона знала, що не виживе.
Коли охоронець побачив, як Віра свідчить про Христа, він покарав її, змусивши годинами босою стояти на льоду. Коли вона не виконувала своєї денної норми, її били і не давали водянистого супу, який вважали стравою на вечерю.
Одного вечора пригнічена і заплакана Віра вийшла на тюремне подвір’я, щоб побути на самоті. У своєму горі вона не помітила, як порушила заборонену зону, де в’язнів убивали без попередження.
– Гей, твоя мама часом не християнка? – раптом Віра почула різкий голос.
– Чому ви питаєте? – відповіла вражена і налякана Віра, бо саме думала про свою матір.
– Я вже десять хвилин спостерігаю за вами, але не зміг застрелити вас. Я не можу поворухнути рукою. Вона цілком здорова, адже я рухав нею увесь день. Тому і здогадався, що ваша матір молиться за вас. Біжіть назад, я дивитимуся в інший бік, – відповів охоронець.
Віра побачила того охоронця наступного дня. Він усміхнувся до неї, підняв свою руку і сказав: «Тепер я знову можу рухати нею».
* * *
За роки сталінського правління українська земля видала стільки мучеників і святих, як у перші століття, за часів правління поганських імператорів у Римській імперії. Згадаймо їх сьогодні і попросім мужності вірно служити Богові.