Шостий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок (Мф. 13:24-30)
(продовження)
«Царство Боже – царство покори».
3) Від миті, коли душа віддала Богові прислугу в тому, до чого Він зволив її вжити, Бог знову може її оберігати, в укритті покори і погорди себе. Це буде стан, в якому душа уподібнюється до Христа, коли Він, втілюючись, скриває Своє Божество. Всі акти її серця містяться у двох словах – подив і пошана.
4) Коли любов, порушена через покірну душу, приходить до неї з Божими ласками, першою дією повинно бути – кинутись до ніг свого Бога з визнанням своєї негідності. Бог, задоволений з такого привітання, уділяється її. Все залежить від доброго приготування, від фундаменту, а ним є покора, покора і ще раз покора: «Там, де знаходжу покору, вділяю ласк. Там, де її більше знаходжу, даю більше ласк. А коли бачу душу, яка живе покорою і спраглу упокорень, притягає вона Мене, мов магніт».