(продовження)

«Добре насіння – це сини Царства».

7) Стан, до якого Господь кличе вірну душу в початках життя поєднання – це наслідування в особливий спосіб Його укритого життя в лоні Марії. Душа є заглибленою в Бозі. Бог її несе і нею послуговується, але душа цього не бачить. Вона є знаряддям у Божих руках для виконання добрих діл. Але знаряддям нікому не знаним. Тією дорогою поступають душі, які ведуть внутрішнє (монаше) життя, життя споглядальне.

8) Ті, хто має опіку над душами, як, наприклад, священики, місіонери, покликані до іншого стану, насправді менше укритого, ніж життя, яке Ісус проводив у лоні Матері, але трудніше до осягнення. Самотність не повна. Душа мусить більше чувати, щоб діяти виключно для Бога, і приймати з Божих рук потіхи, які дізнає, коли бачить поступ душ, їй повірених. Справді, набагато краще діяти душі в укритті. Здебільшого ми покликані до зовнішньої діяльності, та непотрібно через те переживати. Душа нехай пам’ятає, що є тільки видимим знаком. Через неї діє Бог, і нехай це тримає її в глибокій покорі. Не вона, а Бог чинить добро.

* * *

У життєписі св. Симеона читаємо, що сам губернатор прибув відвідати його, почувши про його велику святість. Тоді святий, щоб уникнути такої пошани, взяв кусочок сиру, сів перед дверима своєї печери і почав їсти, як людина несповна розуму. Намісник, побачивши це, розвернувся і від’їхав, а Симеон з радістю вернувся на молитву з Богом.

Розважання на кожен день