«Не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй».

23 лютого 2012 р. в монастирі Любомир Гузар зустрівся з монашеством Київської Архієпархії. Головною темою доповіді, а радше дискусії було: «Відношення Богопосвяченої особи до своєї земної родини». Як поєднати служіння в монастирі і турботи, які мають мої близькі рідні по крові? Блаженнійший розповів, як старші монахи його покоління виконували обіти. Наприклад, дозволялось монаху один раз у році поїхати на короткий час (до тижня) до батьків. Звичайно, щодня в молитві про них пам’ятається. Та за останніх 20-50 років світ змінився. Тим більше, що сьогодні і в монастирі є засоби комунікації – інтернет, мобільні телефони і ін. Як і наскільки ними користуватися монашій особі? Звучали різні думки, погляди. Тим більше, що слова Христові незмінні: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене»; або «Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого»… Як і колись, так і сьогодні монашество вимагає повної посвяти Богові, самозречення.

* * *

Якось мені прийшлось мешкати в монастирі св. Онуфрія з одним братом. З його постійних розмов я зрозумів, що в його родині не все гаразд. І він забагато цим переймався, постійно телефонував то до одного брата, то до іншого. Тиснув на них, як мають жити. Але з часом їм це вже було забагато і вони йому пригрозили, що як приїде додому, то поб’ють його. А телефон просто не брали. Як кажуть, і в Христа час крав, і рідних не навернув.

Одній монахині Христос сказав: «Ти турбуйся про Мої справи, шукай Божої волі, повністю віддай своє серце Мені. А Я у свою чергу буду турбуватися про твої справи, твою родину і усе, що тобі лежатиме на серці». Ось найкращий спосіб служіння Богові і дбання про рідних.

Розважання на кожен день