(продовження )

«У ті дні занедужав Єзекія смертельно, і прийшов до нього Ісая, син Амосів, пророк, і сказав йому: так говорить Господь: зроби заповіт для дому твого, тому що помреш ти і не видужаєш. І відвернувся [Єзекія] лицем своїм до стіни і молився Господу, говорячи: “О, Господи! пом’яни, що я ходив перед лицем Твоїм вірно і з відданим Тобі серцем, і робив угодне в очах Твоїх”. І заплакав Єзекія сильно.

І промовив Господь вдруге через Ісаю: «Я почув молитву твою, побачив сльози твої. Ось, Я зцілю тебе… і додам до днів твоїх п’ятнадцять років…» (2Царів. 20:1-6)

Це не так сталося, що Господь міняє свої плани. Господом ми не керуємо. Це радше для ще більшого навернення Єзекії Господь так урядив. Божі плани досконалі. А ради нашої душі Він укладає по мудрості Своїй. А може і цар Єзекія мав маму або бабцю молільницю?

А ця історія сталась з ап. Павлом, коли його як в’язня везли по морі до Риму: «Жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель» (Діян. 27:22).

Тож мимо такого запевнення, яке Павло отримав від Господа, вони на кораблі не склали рук, а робили що могли – тягар лишній викинули за борт і направляли різні поломки, і воду вичерпували…

Якщо б ми тільки все залишали на Боже Провидіння, а самі й пальцем не хотіли ворухнути, то це означало б, що людина спокушає Господа.

Коли б хворий, ніяких ліків, засобів до поправи здоров’я не вживав, а чекав, щоб Бог його чудесним способом оздоровив, то чим би це закінчилось?

У кожній справі Господь хоче співпраці з нашої сторони. Особливо, коли йдеться про досконалість, про чесноту побожності. Як інколи багато років і зусиль приходиться прикласти, щоб побороти гріх, спокусу. Чи може чекати, коли святість прийде сама по собі?

Розважання на кожен день