(продовження)

2 етап – Не дозволяти себе ображати.

На перший погляд виникає питання: «Чи звернення до нашого ворога, щоб перестав нас ображати, не є якоюсь формою помсти?»

Тут все залежить, як ми це зробимо. Коли це набирає форми атакувати його, упокоряти, коли роблю це з гнівом, то звичайно це є помста, та коли з миром, спокоєм, то це зовсім інша річ.

Тому, доки ми є провоковані недобрими думками, то даремною є думка про прощення.

Маємо наслідувати Бога, Який є милосердний але і справедливий. Можемо і ми вдатися до справедливості. Звичайно, тільки людина справедлива до себе, є справедливою до інших.

* * *

Знаю деяких батьків, які мали відвагу бути справедливими. Керуючись любов’ю до сина, добром ближніх і Божим законом, заявили в поліцію на свого сина, який торгував наркотиками.

Або жінка, часто бита своїм чоловіком, вдалася до уряду, щоб охоронив її від жорстокості.

У цих двох випадках на першому місці не була помста, а бажання добра, вилікування зла.

Навіть Христос в одному випадку, можливо для опам’ятання злочинця, захищався: «…За що ти б’єш Мене?» (Ін. 18:23).

Або ще в одному випадку бере бича і виганяє купців і торгівців з Єрусалимського храму.

* * *

Один професор почув, що один його знайомий пускає про нього брехливі вістки. Спочатку вирішив не звертати увагу на брехню, та опісля для добра і навернення свого приятеля написав йому листа: «Друже, чую, що ви говорите, що я вимагаю за свою роботу в семінари велику зарплату. І це говорите поза моїми плечима… Чи то правда? Якщо ні, то прошу викинути мій лист до смітника. Якщо правда, то прошу закінчити з тією брехнею». Товариш його закінчив з того часу пускати погані плітки.

Оці приклади без сумніву показують, що прощення не означає брак відваги удатись до справедливості. Але ще раз підкреслюю – з миром, спокоєм, любов’ю.

Розважання на кожен день