(продовження)

5 етап – Минулі, старі, незагоєні рани дають про себе знати.

Священик, професор семінарії, отримує лист від юнака, який хотів записатися в університет. Просив вислати йому інформацію з програмою навчання. Але забув подати зворотню адресу. Та він був записаний в іншому відділі того самого університету. Отож, цей священик пішов до секретаря, щоб взяти адресу. Але той якось дивно повів себе, можливо запідозрив, що цей професор хоче йому допомогти вступити і тому відмовив йому.

Під впливом такого шоку він сідає і пише листа на ім’я ректора про такий поступок секретаря. У той час зайшов до нього його товариш і той розповів йому цю історію. Той сказав: «Ти занадто нервовий, через якусь дурничку, непорозуміння. Можливо, це вже не перший раз ти з секретарем посварився…» І він пригадав собі деякі раніше інциденти, тобто відкрились старі рани… Тепер секретар піддав під сумнів його чесність у праці. Заспокоївшись, він порвав лист.

* * *

Часто ми самі себе ранимо через неправильне пояснення неприємного випадку, ніж через самий випадок. Самі себе «гробимо» або живими закопуємо себе в могилу. Тільки щось трапиться, якась малесенька трудність, то тільки і чути: «Я завжди був нещасний і неспокійний», замість визнати і сказати: «Так, я зробив помилку, яку можна виправити. Нічого страшного не сталося. Це звичайний збіг обставин».

Деколи невиліковні рани з дитинства можуть давати себе чути все життя.

* * *

Одна жінка все життя до батьків мала постійну образу. І тільки через те, що батьки спочатку пообіцяли, а потім пожаліли її і не взяли на нічну різдвяну службу, на відкриття вертепу. Коли рано вона прокинулась, батьки вже прийшли з церкви. І коли в дорослому віці спромоглась простити батькам цей випадок, її відносини до них кардинально змінились, покращились.

Розважання на кожен день