Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Преображення Господнього . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У житті кожної людини бувають хвилини, коли дивом Божим, дією Духа Святого їй, грішній людині, в якої очі влаштовані так, що бачать тільки вади і недоліки, цим очам дається рідкісний дар: бачити неочевидне, бачити сокровенне, доторкнутися до Таємниці Божого задуму про іншу людину. Таке диво здійснює з нами любов. Ось ще учора якась людина здавалася нам звичайною, грішною, слабкою, як усі, а вже сьогодні щось сталося, і спочатку обличчя, зовнішність, а потім і характер, вчинки цієї людини здаються нам незвичайно прекрасними, значними. Людина преобразилася в наших очах. Ми побачили в ній небувалу глибину, приголомшуючу красу, яка вища і значніша за звичайні житейські уявлення про красу. Людина засяяла в наших очах. Це диво зробила любов. Для нас, християн, це явна дія Божої благодаті, бо наш Бог є Бог-Любов.

Я бачив і інший, не менш вражаючий випадок преображення плоті. Після довгої виснажливої хвороби помирала стара жінка. Тіло її було вкрай змучене, виснажене страшною недугою. Вираз глибокого безвихідного страждання, як маска, застиг на її вмираючому обличчі. І ось душа відлетіла до Бога, і через якийсь час обличчя померлої просвітліло, розгладилися зморшки, зникла сумна гримаса скорботи, неначе і не було жодного страждання, болю, страху. Більше того, здавалося, не було і довгих років, прожитих нею: обличчя помолодшало, очистилося, стало світлим і тихим. І навіть якимсь радісним.

Незбагненним для пропащого людського усвідомлення чином у таємниці Преображення з’єднуються Любов і Смерть. У кондаку свята Преображення Господнього Церква знайшла дивні слова, що розкривають нам, людям, цю таємницю: «На горі преобразився Ти, Христе Боже, і скільки могли вмістити, ученики славу Твою бачили, щоб коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твої зрозуміли як добровільні  і світові проповідали, що Ти єси воістину сяєво Отця Твого». Ми, учні Христові, разом з апостолами не розуміємо і вражаємося і разом з апостолами наша збентежена душа готова лепетати захоплені і безумні слова: «Господи! Добре нам тут бути!» А в цей час Мойсей і Ілля говорять з Ним про Хрест, про Смерть. І сяюча надсвітовим неземним світлом слава нашого Спасителя каже нам про Його страждання, про Його смерть. Ще раніше, коли Господь ясними і простими словами повідав Своїм учням про зраду, розп’яття і смерть, той же поривчастий, захоплений Петро, який ще не розумів того, навіщо це Бог став людиною, закричить, заперечуючи: «Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» А Христос відповідає йому строго і навіть якось холодно: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23). Якщо зерно помре, то принесе багато плоду; людина преобразиться, якщо вона готова до Хреста.

Людське – це думати, що любов є задоволення, радість, спокій. Боже – це розуміти, що Любов є жертва, самозабуття, Хрест. Ось шлях, яким кожному з нас належить пройти, якщо ми дійсно хочемо бути з Христом. Нам належить пройти від всепоглинаючого бажання спокою і тиші до тверезого розуміння необхідності жертви.

Звичайно, це страшно. Страшно навіть допустити думку про те, що за життя поряд з Христом, за царювання разом з Ним доведеться заплатити співрозп’яттям, співстражданням Йому. Апостоли усе зрозуміли врешті-решт. Адже це саме вони, «зрозумівши добровільні страждання», добровільну жертву, принесену Ісусом на Хресті за нас грішних, це вони «світові проповідали» – розповіли всьому світу, що Бог є Любов. І ми тепер знаємо, що любов – це не «зітхання на лавці», Любов – це Хрест.

Зерно помирає і тому приносить плід згодом. Маленькі зерна були кинуті рукою людською у весняну теплу землю. Сьогодні ви принесли в храм прекрасні плоди того, що любовно ростили ваші руки. Праця, піт і сльози людські перетворилися в ці чудові розкішні плоди землі. Але не змогли б вони стати такими, коли б не диво Божої благодаті! Проте вірне і інше: нічого не зміг би зробити Бог, якби людина не відповіла на Божу любов своєю любов’ю.

Ніколи нам не преобразитися, ніколи не стати іншими – святими, мужніми, люблячими – без преображаючої благодаті Божої. Ніколи Божа благодать не зможе торкнутися нас своїм животворчим диханням, якщо ми тікатимемо від неї, якщо ми уперто і похмуро шукатимемо спокою і відмовлятимемося від Хреста. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Преображення Господнє