Проповідь священика Гліба Козлова в Одинадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Величезність боргу, про який розповідає сьогоднішнє євангельське читання, свідчить про те, що боржник не просто зайняв гроші на невідкладні життєві потреби, адже на їжу і поточні побутові витрати навіть при великій сім’ї і навіть при недбайливому використанні неможливо витратити – у сучасних масштабах – мільярди. Ймовірно, боржник витратив дані йому гроші на деякі проекти, фінансову діяльність, тобто розпорядився отриманими талантами за власними бажаннями.

Крім того, величина боргу свідчить і про високе становище позичальника в колі наближених господаря, адже людині сторонній, чужій, таких кредитів не дають. Господар дає в користування своєму слузі суми, що багаторазово перевищують не лише платоспроможність раба, але і вартість усього, чим той володіє. Господар дає рабу не лише таланти, але і свободу розпоряджатися ними на власний розсуд. Бог, Який нічого не потребує, творить людину і дає їй світ і свободу діяти в цьому світі.

І ось, до моменту підведення рахунків стає очевидним, що заплановане позичальником – не вдалося, очікування – не виправдалися, і від величезної суми в результаті свавільного господарювання залишилися – лише борги. Борги неоплатної величини.

Ось і в стосунках людини і Бога зазвичай так і буває, що усі почини, що робляться людиною за своїм розумінням, у надії виключно на свої сили і розум, з розрахунку на себе, зрештою, як всяке «самозвеличення» і «егоїзм», ведуть до краху, до боргів, що нічим не покриваються перед вічністю.

Проте, ми, як і персонаж сьогоднішньої причти, навіть при очевидності плачевного результату не змиряємося, не припиняємо спроб влаштувати усе за своїм розумінням.

«Все тобі віддам», – каже раб, не лише обманюючи господаря, адже борг неоплатний, але і охоче обманюючись сам. «Потерпи  мені», дай ще трохи часу і … вийде по-моєму. Я заплачу! Я усе улагоджу, доведу свій первинний задум, що привів до боргів, до логічного, а головне – мною запланованого – кінця.

Господар же раптом чинить нелогічно. Він не дає боржникові можливості ще погіршити справу. Замість законного стягнення він проявляє милість і прощає борг. Бог не торгується з людиною, а – обдаровує її. Обдаровує не за людськими заслугами, не за задумами і резонами людськими, а за любов’ю.

Але виявляється, що прийняти дар нестерпно важко. Адже прощення боргу – це воля Господаря, а не результат зусиль колишнього боржника. Інша справа – заслужена плата! Мною зароблена, за мої справи отримана, мною запланована і тому тільки мені і належить.

Не маючи можливості підпорядкувати своїй волі Господаря, боржник намагається володарювати там, де, як йому здається, він може.

І ось, «вийшовши», тобто віддалившись від свого Господаря, щоб самому собі створити ілюзію світу, де можна на Господаря не зважати, грати за своїми правилами, недавній боржник «зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому» несумірно меншу суму, «і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен» (Мф. 18:28).

З погляду формального закону він правий. Прощення величезного боргу йому не припускає неодмінного прощення хоч малої заборгованості перед ним самим. Проте, Господар із сьогоднішньої притчі прощаючи чекає, що і прощені вчинять так само, уподібняться Господу своєму.

Отець Небесний вимагає від кожного з нас простити «від серця свого братові своєму провини його». Не «від закону» закликає Бог прощати, а «від серця», тобто не лише прощати образи і порушення зовнішніх встановлень і норм, але і взагалі «не шукати свого», не поневолювати ближнього своєю дріб’язковою «правотою».

Тільки побачивши марність зусиль підпорядкувати Бога, світ, ближніх, та і самого себе своєму егоїзму, своїй окремій у лапках «правді», своєму приватному «праву» на щось, можна спробувати прийняти дар Господаря, благодать прощення наших неоплатних боргів, що рясно подається Богом, тільки тоді і можна розчути слова з іншого сьогоднішнього новозавітного читання: «Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:35).

І тоді, можливо, інакше прозвучать і слова прочитаної сьогодні притчі про те, що «Царство Небесне подібне до царя», тобто не чогось – будь то фінансові стосунки або дотримання законів – а Когось, Хто пропонує не суд, але дар милості. Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 11 неділя після П’ятидесятниці