Одинадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Субота (Мф. 19:3-12)

Христос, як читаємо у Святому Євангелії, дбаючи про міцну родину, стоїть на позиції, яка в сьогоднішньому світі не охоче сприймається. Навіть християнський світ хоче своїх відхилень. Якщо раніше дівчина виходила заміж цнотливою, то тепер це або чудо, або щось ненормальне.

І це є часто причиною, що сім’я так легко руйнується.

* * *

Якось під час Великого Посту прийшла до монастиря одна жіночка на духовну розмову і сповідь. При розмові виявилось, що вона вже протягом багатьох років зраджує своєму чоловікові. І так щороку на Пасху йде до сповіді. Священики їй робили заувагу на цей гріх, вона обіцяла виправитись, і далі робила своє. Я, хоч сам інколи так, як ті священики поступав, та в цьому випадку сказав, що сповідати не буду, або нехай під присягою перед Богом скаже, що не буде далі грішити. Це був для неї шок: «Всі мені давали можливість висповідатися, а ви – наймудріший…» Багато чого ще наговорила, потім вийшла, гримнувши дверима, що штукатурка посипалась…

Звичайно, я себе картав. Треба було якось лагідніше, може більше пояснити про гріх цей і його наслідки. З любов’ю батька, мудрістю лікаря…

Ще деякий час молився, щоб Господь порятував бідну душу.

Минуло з того часу кілька років. Приходить у часі посту одна жіночка, усміхається і дякує, що я тоді категорично поставився до її гріха: «Коли я тоді вийшла з монастиря, то була дуже ображена. Такий малий, молодий, а впертий на своєму священик… Всі давали розрішення. Більше, Господи, не піду ні до сповіді, ні до церкви. Нехай на його совісті буде… Але за деякий час пройшло. Почала думати, що ви мені ж добра бажали. Щоб і сім’я була міцна. До чоловіка уважніше почала ставитись… Дякую, що так зробили. Так легко на душі тепер. Богові можу в очі подивитись. А тепер, сповідайте…»