«Ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей».

Нам здається, що Бог кличе когось у 17 чи 25 років. Ні, ще перед віками Він призначив і вибрав нас. Вже з лона нашої матері Він в особливий спосіб виховує Своїх майбутніх апостолів. Посилає натхнення до молитви, життя убогого і умертвленного.

Наведемо ще один епізод з дитячих літ св. Івана від Хреста.

Одного разу, коли мати заглянула до нього в кімнатку, а вже було далеко за північ, вона побачила, як клячав на колінах, на тому ж колючому ріщі і затопленому в молитву. Так що він не чув, як вона зайшла.

Хотіла знову насварити його, але на обличчі в нього була така блаженність, що не мала відваги і потихеньку вийшла з кімнати.

– Про що ти найбільше молишся, Івасю? – спитала зранку мати.

– Не знаю… не пам’ятаю, – відповів він, і трохи подумавши, додав – Я не молюся ні про що.

– Я молюся про ніщо. Краще всього ні про що не молитися, тоді все уже є і все добре… – ще додав, не вміючи пояснити те, що відчував.

– Що це означає – молитися ні про що? – здивувалася вона.

Він помовчав, тільки подивився на неї тим же глибоким, в її душу проникаючим поглядом.

Люди ставилися до нього по-різному. Одні вважали його великим святим, а інші – грішником.

– Брат Іван все життя був святим, – скаже св. Тереза.

– Браття, диявол іде, втікаймо скоріше! – побачивши Івана, говорять ченці Саламанського монастиря.

Там же, у Саламанці, коли одного разу священик виганяв злого духа з одного чоловіка, запитав, кого із Божих слуг він боїться найбільше. Той відповів: «Івана від Хреста».

Розважання на кожен день