Проповідь священика Сергія Ганьковського в Дванадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Хто зробить ушкодження на тілі ближнього свого, тому слід зробити те саме, що він зробив: перелом за перелом, око за око, зуб за зуб; як він зробив ушкодження на тілі людини, так і йому треба зробити» (Лев. 24:19,20). Так наказує поступати Своєму народу Бог Старого Завіту, так проголошує Закон Мойсеїв, який самовпевнений юнак із сьогоднішнього євангельського читання ніби «зберіг від юности» (Мф. 19:20). Проте тому ж самому народу Той же Самий Бог каже: «Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку» (Лк. 6:29). Недосвідчений читач Вічної Книги може, мабуть, подумати, що Бог встановлює два різні закони: перший – закон справедливості, другий, – закон любові. Це, звичайно, не так.

«Апостол мов» стверджує: «Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки» (Рим. 3:21), і правда ця, – Христос, Який за власною волею перейняв на Себе немічну плоть тільки для того, щоб «виконати всяку правду» (Мф. 3:15). Це «виконання» стосувалося і приписів Закону, недаремно Ісус каже Своїм учням: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5:17). Правда Старого Завіту виконується – заповнюється – жертовною правдою Завіту Нового, бо Закон – не самоціль, а тільки проміжна станція, тільки є «вихователем, який вів нас до Христа» (Гал. 3:24), так само як і Земля Обітована не може бути остаточною метою, але тільки першою сходинкою на довгому шляху до «нової землі і нового неба» (див. Одкр. 21:1).

«Піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах» (Мф. 19:21) – вимога, немислима для старозавітної свідомості! Ось чому, «почувши слово те, юнак відійшов у скорботі» (Мф. 19:22); як не засмутитися, коли сенсом життя його батька і матері, його предків, його народу було отримання цієї землі і цього майна, а тепер йому кажуть: віддай і нічого не чекай натомість тут, на землі, бо ти – громадянин Неба. Легко сказати! Проте «ми так проповідуємо, і ви так увірували» (1Кор. 15:11), як сказав сьогодні у своєму посланні до Коринф’ян апостол Павло.

Ось нам усім перевірка, як і цьому засмученому юдейському хлопчині. Зрозуміло, що Христос і учні Його «так проповідували», а ось чи ми «так увірували»? Чи наша віра не простягається далі за перше ж нещастя? Та що там нещастя – першої незручності, першої спокуси! Чим ми насправді стурбовані, чим повне серце наше – Царством Небесним або царством земним? Здоров’ям, процвітанням, особистим успіхом або «убогістю духовною» (див. Мф. 5:3), не набувши якої ми на вічне життя розраховувати не можемо? Де «скарб ваш», запитує нас і сьогодні і вічно Христос. Запитує, бо знає і відкрито, прямо попереджає кожного про те, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19:23,24).

Ось ми читаємо нашвидку на ніч «Отче наш» і гадаємо, що це і є молитовний подвиг; ось ми кидаємо жмакану гривню псевдоубогому алкоголіку і переконані, що це і є милосердя; ось ми ставимо копійчану свічку «до свята» і сподіваємося, що це зарахується нам у жертву! По суті, усе це і є «старозавітна праведність», та сама, про яку писав апостол Павло в посланні до Римлян: «Браття‚ бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль на спасіння. Бо свідчу їм, що мають ревність Божу, та не за розумом. Бо, не розуміючи праведности Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорилися праведності Божій» (Рим. 10:1-3). Боюся, що і ми з вами, подібно до цього євангельського юнака, усе «намагаємося поставити власну праведність», замість того щоб «скоритися праведності Божій». Виявляється, для того, щоб набути цієї істинної праведності, потрібно ще і потрудитися, потрібно ще щодня і щогодини напружувати свій розум, «за розумом», як каже апостол Павло, щоб зрозуміти: Богу я служу своїм життям або утверджую «власну праведність»?

«За розумом» – це непрості, а часом і тяжкі роздуми про своє життя, про свої вчинки, рішуче несхожі на самовдоволену упевненість юнака з Іудеї. «За розумом» – це і постійне і уважне читання Священного Писання, в якому є відповіді на усі питання: «хто читає, нехай розуміє» (Мф. 24:15)! «За розумом» – це, звичайно, і молитва до Бога з проханням про напоумлення, настанову і прощення гріхів, бо мудрістю людською, можливо, і можна побудувати «будинок свій на піску» (Мф. 7:26), проте не виміряти і не зрозуміти Вічності, бо «людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці