Дванадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Субота (Мф. 20:29-34)
Ісус хоче іти, але чути два жалібні вигуки про допомогу з дуже типовою для євреїв інтонацією: «Помилуй нас, Господи, Сину Давидів!»
– Мовчіть. Дайте Вчителеві піти. Дорога далека, а сонце припікає все сильніше. Дайте Йому до великої спеки дістатися до пагорбів, – кажуть до них люди. Та вони кричать ще голосніше: «Ісусе, Господи! Сину Давида, змилуйся над нами!»
Ісус зупиняється і каже: «Ідіть і приведіть тих, що кличуть Мене».
– Ходіть, Він має до вас милосердя. Вставайте, бо Він хоче вас вислухати, – кличуть їх.
Молодший йде, майже біжить. Він перший підходить до Ісуса, Який запитує його і каже: «Що Я повинен для тебе зробити?»
– Я хотів би бачити Вчителю. Дай, Господи, щоб мої очі і очі мого товариша відкрилися, – відповів він.
Ось підійшов і другий сліпий та йому кажуть стати на коліна біля його товариша. Ісус кладе Свої руки на підняті до Нього обличчя і каже: «Ваше прохання вислухане. Ідіть. Ваша віра спасла вас».
Тоді обоє, тепер уже більше не сліпі, встають і той, кого називали Уриїлом, каже: «Я іду і покажуся моїм родичам». А другий, Вартімей, тим часом каже: «Я більше Тебе не покину. Я повідомлю моїх рідних. Це також буде для них великою радістю. Але піти від Тебе? Ні! Ти подарував мені світло очей, а я посвячую Тобі моє життя. Вислухай бажання Твого упослідженого слуги».
– Ходи і слідуй за мною. Добра воля робить усіх людей однаковими і лише той є великим, який найкраще зуміє служити Господу, – відказав Ісус.
Ісус продовжує Свою дорогу, супроводжуваний вигуками: «Осанна», а Вартімей приєднується до них і каже: «Я прийшов, щоб випросити шматок хліба, а знайшов Господа. Я був бідний, а тепер я слуга Святого Царя. Шана Господеві і Його Месії!»