«Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів».

Христос не шукав для Себе вдячності і похвали. Але зі Свого боку часто дякував Своєму Отцеві і людям, які виявляли Йому послугу.

Можливо це мій мінус, що я не люблю, коли мене хвалять, бо Богові воно належить, і що найгірше, не вмію похвалити інших. А це один із способів, іншу людину підбадьорити, додати їй бажання ще старанніше виконувати його обов’язки.

Та все-таки видається, що людям ми більше виявляємо вдячність, ніж Богові. Сам Христос пригадує про вдячність, коли оздоровив 10 прокажених, а тільки один повернувся, щоб подякувати Богові (Лк. 17,17).

Сказав один мудрець: «Хто любить, той дякує, хто не любить – той холодний». Особливо цінною є вдячність, коли це робимо в стражданні.

Невдячність – це овоч гордості і глупоти. Вдячність промовляє, що все є даром Божим (1Сол. 5:18 і Еф. 5:20).

Ісус щоправда остерігає перед фарисейською вдячністю: «Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу…» (Лк. 18:11).

Також треба бути обережним, коли нам люди дякують, щоб не зіпсуватись. Кажуть, кого хочеш довести до упадку – часто його хвали і дякуй.

Каже теж Христос: «Коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні» (Лк. 17:10).

Вдячність є заохотою для людини ще більше робити добро, посвячуватися у своїй праці.

Маємо мати настанову – уникати подяк, щоб Бог, Який бачить тайну, сам нас нагородив.

Любить повторювати п. Марія Баран слова своєї мами: «Дитино, якщо тобі люди за все будуть дякувати, то може Бог у небі не подякувати».

Розважання на кожен день