«Прийшов чоловік, увесь в проказі». І Ісус оздоровив його.

Дам’ян Йосиф де Вестер (1840-1889)

Коротка розповідь про о. Дам’яна, апостола прокажених (1840-1889).

– Корабель ще стоїть на якорі, Дам’яне. Можеш ще повернутися, – поволі говорить єпископ.

– Ні, я залишаюся! – відповів священик.

Тільки вступив на берег, шкутильгаючи ногами, підходять прокажені. Зі злими викривленими обличчями, руками і ногами. Один з них завив, як пес. Звідкись полетів зі свистом камінь і влучає в чоло монаха, залишаючи кроваву смугу.

– Це зробив божевільний, залиште його, – мовив Дам’ян, коли кілька накинулись на прокаженого. – Боже, присвячу своє життя, щоб вони знову відчули себе людьми.

– Діти мої, до цієї пори ви були самі на тому острові. Я привіз вам священика, який хоче стати вашим батьком. Він залишається з вами разом жити і вмерти, бо він вас любить, – представляє його єпископ у примітивному храмі.

Молокаї перестає бути пеклом на землі, бо знайшовся чоловік, який добровільно ввійшов у середовище приречених.

Наступного дня Дам’ян у червоній одежі підійшов до вівтаря, щоб вперше в пеклі Молокаї відслужити Службу Божу.

Щораз більше прокажених тиснуться до вівтаря. Від смороду гнійних ран у храмі не було чим дихати. «Хоч би раз дихнути свіжим повітрям, – подумав отець. – Це вже понад мої сили»…

Але враз оволодів собою. Ні не буду утікати з Голгофи ні на одну секунду. Прокажені могли б засумніватися в його любові, якщо зараз відійшов би від вівтаря. Чи ж Спаситель не витерпів до кінця усіх мук? «Дам’яне, чи впізнаєш Мене? Ти знаєш Мене під білою постаттю хліба і вина… Чи впізнаєш Мене у твоїх заражених проказою, скалічених» – промовив голос до його серця.

Виснажений, залишив священик після Служби Божої святиню, щоб залишитися тут до кінця життя і служити прокаженим.

Розважання на кожен день