«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21).

Які б гарні слова ми не говорили, але цього явно мало. Ділами повинні ми проявляти нашу любов до Бога і ближнього.

Один брат відвідав старця Серафима. Той попросив його, щоб очолив молитву, але брат не згодився, кажучи, що є грішним і недостойним монашого життя. Хотів старець йому ноги помити, але він тими ж словами відмовився. Приготував їжу і коли сіли обоє до столу, почав старець його повчати: «Сину, коли хочеш поступати в досконалому житті, сиди в келії своїй і там займайся душею в молитві і праці, бо частий вихід з келії шкідливий». Брат так на ці слова розгнівався, що аж на обличчі змінився. Тоді авва сказав: «Тільки що сам ти твердив, що є грішним, а коли малу заувагу я тобі зробив, то чому ображаєшся? Якщо хочеш бути покірним, зноси терпеливо і великодушно навчання від інших, а не розкидайся пустими словами».

Легко є себе самому оскаржувати, щоб інші думали, що ми дуже побожні і покірні. Трудніше є сприйняти, коли інші нам скажуть про наші недоліки. І якраз тут правдиво видно «святість». Треба вміти здобутися на вдячність, коли роблять нам таку цінну прислугу.

Авва Євлогій розповідав: «Був один брат, який 20 років провів пильно, читаючи вночі і в день Святе Письмо. Одного дня встав, і роздав усі книги, взяв плащ і палицю і пішов углиб пустині. Зустрів його старець Ісаак і запитав: “Куди йдеш, дитино?” Той відповів: “Отче, я 20 років слухав слів Святого Писання, а тепер нарешті хочу йти і виконувати написане”.

І старець, помолившись за нього, поблагословив його дорогу».

Щоб йти, потрібно йти двома ногами. Так і в духовному житті – мати знання і його зреалізувати.

Розважання на кожен день