Двадцятий перший тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок (Лк. 7:36-50)
У домі фарисея
«Я бачу багато обставлену залу. Посередині знаходиться великий стіл, який складається з чотирьох столів. Прекрасна люстра звисає зі стелі, усі її лампи запалені.
Напроти входу сидить господар дому. Це – старший чоловік. Обличчя його зле, холодне, високомірне і жадібне. Поруч з господарем сидять найважливіші гості, напроти – мій Ісус.
Я помічаю, що Він, як і інші гості, не сидить за столом, а напівлежить. Біля Ісуса сидить Іван. Всі розмовляють. Господар звертається до Ісуса з награною поблажливістю і очевидною зневагою, щоб показати присутнім своїм друзям, що, запросивши Ісуса, він виявив Йому, бідному пророкові, велику честь…
В той час двері відкриваються і входить молода, гарна, пристойно вбрана і старанно причесана жінка. Голова жінки покрита прозорим покривалом, на ногах – коштовні сандалі з червоної шкіри з золотими пряжками.
Усі, окрім Ісуса, обертаються, щоб подивитись на неї. Іван тільки коротко глянув і знову повернув свій погляд до Ісуса. Інші втупилися в неї з очевидною, грішною жадобою. Але жінка не дивиться на гостей. Вона наближається до Ісуса, вклякає біля Його стіп, ставить на землю посудину, яка має форму дзбана, знімає з пальців персні і кладе біля Його ніг. Потім бере ступні Ісуса в свої руки, заливаючись сльозами цілує ноги, а сльози як дощ, течуть додолу. Вона безперестанку беззвучно плаче. Згодом, розпускає волосся, витягнувши золоті шпильки і витирає ноги. Вона занурює палець у посудину і виймає звідти жовтувату мазь, яка чудово пахне.
Ісус час від часу поглядає на неї із сповненим любові милосердям. Обличчя фарисея стає все похмурішим. Я чую слова, записані в Євангелії… Я чую слова прощення, які Ісус говорить жінці: «Іди в мирі».
Ось так Марія Магдалина хотіла виявити вдячність Ісусові, що навернув і спас її. (Із записника М. Вальторти).