Два важливі уроки
Роздуми Михайла Лукіна, що присвячені подіям Книги Діянь святих апостолів . . .
У наступній події, що сталася свого часу з апостолом Павлом, як на мою думку, є два важливі уроки для нас. Спочатку про саму подію: по поверненню з третьої місіонерської подорожі апостол Павло зустрівся з єрусалимськими старійшинами, які після того як вислухали, «що створив Бог у язичників через його служіння» (Діян. 21:19), поділилися чуткою про те, що Павло «всіх юдеїв, які живуть між язичниками», навчає «відступництва від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей своїх і не дотримувалися звичаїв батьківських» (в. 21). Через це, навіть не запевнившись, що все це суцільна брехня, старійшини запропонували Павлові взяти всі витрати для здійснення за юдейським звичаєм жертвопринесення чотирьох чоловіків, «які взяли на себе обітницю… і пізнають усі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону» (в. 23,24). Думку Павла з цього приводу вони, звісно, не питали.
Більш за все, Павло погодився на це, щоб не конфліктувати з оточенням, проте, як для мене, більш цікаві причини, які спонукали старійшин поводитися саме так. І в цих причинах є важливі уроки для всіх нас. На мою думку, причин – дві.
Перша – це ностальгія старійшин за юдейським минулим, яке на відміну від християнства цілком визначене: можна робити одне і не можна робити друге, і тим самим ти догоджаєш Богу. У християнстві в цьому плані все набагато менш визначене, через те люди починають вигадувати усілякі ритуали, щоб тим самим «догодити» Богові. Не уникнули цієї пастки і старійшини, які помалу повернулися до своєї юдейської спадщини. Зважаючи на це, треба бути пильним, щоб теж не «понавигадувати» усіляких замінників благочестя.
Друга – це заздрість старійшин успіху Павлової проповіді серед язичників, а намагання повернути його до юдейської спадщини – це спроба відвернути його з цього шляху, щоб зробити подібним до себе. А дехто навіть міг таким чином підставити Павла під ризик розправи над ним розлюченим натовпом, що б і сталося, якби не втручання римської влади… Заздрість – страшна вада, яка здатна на будь-яку підступність. Є місце заздрості і в Церкві. Не забувайте про це.
Автор: Михайло Лукін