Двадцятий перший тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця (Лк. 9:12-17)
«А Він сказав їм: ви дайте їм їсти».
Цю історію можна назвати «святковий обід». У Бернадетти було вісім дітей, і вони були ще маленькі, коли в 1939 р. почалася війна. Чоловіка забрали на війну. У 1940 р. він потрапив у полон до нацистів і його відправили в табір до Німеччини.
Весь тягар ліг на її плечі. Це все день за днем підточувало її сили і довело до виснаження. Тільки велика віра в Бога допомагала їй трудитися і вижити. Найбільше турбувала її думка про чоловіка. Чи живий ще? Ніякої вісточки…
У 1943 р., коли вона була на межі фізичного і духовного виснаження, почула про велику святу Марту Робен, яка мешкала на півдні Франції. Вона вирішила поїхати до неї і поговорити і також залишитись там на восьмиденні духовні реколекції. На цю зустріч вона поклала усю свою надію, що тільки ця свята може їй допомогти.
Дорога була нелегкою, з багатьма пересадками. Нарешті прибула. Записалась на приватну зустріч.
Обдумувала, що буде говорити і про що хоче попросити святу.
Їй, як і іншим, дали тільки десять хвилин. Вона говорила і говорила, щоб щось не забути. І наприкінці розмови Марта їй сказала, щоб чим швидше поверталася додому і приготувала святковий обід…
Бернадетта поверталась додому дещо розчарована. Чому свята не дозволила навіть залишитись на реколекції? Чому має готувати святковий обід? Нічого не розуміє: «Справді, не треба було пускатись у таку далеку, виснажливу дорогу, щоб зустрітися з такою великою святою і почути, що треба знову взятись за каструлі…»
Але вона послухала, зібрала всі свої скромні запаси, щоб приготувати святковий обід. Потім разом з дітьми сіла за стіл.
І в час обіду, дзвінок, відкриваються двері і входить її чоловік, який повернувся з Німеччини. Він живий! Яке щастя!
Як Боже Провидіння усе на добре заряджає. Подібно і в сьогоднішньому Божому Слові, Ісус чудесно нагодував тисячі голодних. Спочатку словом, а потім і хлібом.