Про наслідування Христа

«Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною».

У кожному виді мистецтва ми дивимося на Вчителя, – «Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення» (Євр. 12:1-3). Якщо ж Він не маючи жодної необхідності бути розп’ятим, розп’явся заради нас, то чи не тим паче справедливо нам зносити все мужньо? Нехай Він помер, але чому ганебною смертю? Не для чого іншого, як для того, щоб навчити нас мати за ніщо славу людську. А як про Нього говорили і ображали: «Чоловік Цей не від Бога…» (Ін. 9:16); «…Ні, Він зваблює народ» (Ін. 7:12); «…той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну» (Мф. 27:63); і в чаклунстві звинувачували Його, говорячи: «Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського» (Мф. 12:24); «…Він біса має і безумствує» (Ін. 10:20). Такі відгуки слухав Він, за усі Свої благодіяння. А ми хочемо за наші грішні, недосконалі вчинки тільки похвали приймати. Чи справедливо це?

Знущаючись над Ним, одягнули Його в хламиду і плювали Йому в обличчя, і постійно глумилися над Ним, спокушаючи Його. Велика, велика воістину розрада для нас – страждання Христові! Цей шлях чесноти Христос уважав таким прекрасним, що і Сам ішов ним, не маючи в тому потреби. Скорботу визнавав Він такою корисною для нас, що з нею не може порівнятися ніяка радість. Він ніби промовляє до нас, якщо ти учень, то наслідуй Учителя, бо так властиво учневі. Якщо ж Він ішов скорботним шляхом, а ти йдеш радісним, то ти йдеш не тим шляхом, яким Він ішов, а іншим. Який же ти учень, якщо не наслідуєш Учителя? «Не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9).

Розважання на кожен день