Двадцятий третій тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок (Лк. 10:22-24)
«Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам».
Дивні Божі шляхи – грішники знаходять місця в Божому серці; діти випереджають у Царстві Божому сивоволосих старців; останні стають першими…
Ось як описує своє монаше покликання св. Тереза: «Що я скажу таткові?.. Як говорити йому про розлуку з його царівною, – йому, який уже пожертвував три свої старші доньки?.. Однак треба було наважитися, невдовзі мені мало бути чотирнадцять з половиною, ще тільки шість місяців відділяло мене від Різдва Божого, в якому я вирішила вступити в монастир. Для відкриття своєї таємниці, я вибрала свято Зіслання Святого Духа… Тільки пополудні, повернувшись з Вечірні, я знайшла привід поговорити з моїм любим таточком. Він пішов на берег водозбірника й там у тиші подивляв красу природи. Тільки пташки радісно виспівували Вечірню молитву.
Не кажучи ані слова, з очима, вже повними сліз, я підійшла і сіла поруч. Він подивився на мене з ніжністю й притиснув мою голову до свого серця, кажучи: «Що з тобою, царівно?.. Скажи мені…» Крізь сльози я призналася йому у своїх прагненнях, вступити до Кармелю, й тоді його сльози змішалися з моїми, але він не сказав ані слова, щоб відвести мене від покликання, тільки звернув увагу на те, що я ще дуже молода, щоб приймати рішення такого великого значення. Але я добре захищала свою справу. Тато невдовзі переконався, що моє прагнення було прагненням самого Бога. Біля стіни він нахилився і вирвав малу квітку, даючи мені. Я прийняла цю квіточку й помітила, що вона з корінцем. Ця квітка була призначена жити далі, в іншій землі, життєдайнішій. А ця квітка – це я…»