Двадцятий третій тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок (Лк. 11:1-10)
«Господи, навчи нас молитись» – просили Ісуса Його учні.
Щоби бути почутим Богом, це залежить від таких умов:
- по-перше, якщо ми достойні отримати те, що просимо;
- по-друге, якщо просимо корисне;
- по-третє, якщо не просимо нічого житейського;
- по-четверте, якщо виконуємо необхідне і зі свого боку.
Таким чином, многі були почуті. Корнилій був почутий – за праведне життя; сирофінійка – за наполегливість у молитві; Соломон – за предмет прохання, що «не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив собі душ ворогів твоїх» (1Цар. 3:11); митар – за покірливість.
Хоч і праведним Бог відмовляв. Хто був праведнішим за Павла до якого Господь сказав: «Досить для тебе благодаті Моєї»? (2Кор. 12:8). Хто був праведніший за Мойсея, на якого Господь розгнівався: «Досить тобі»? (Втор. 3:26), бо він просив проте, щоб йому увійти до обіцяної землі. До того ж, ми буваємо не почуті ще й з іншої причини, а саме, коли молячись, не полишаємо своїх гріхів. На це вказав Бог, коли сказав про юдеїв до Єремії: «Ти ж не проси за цей народ і не піднось за них молитви і прохання, і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе. Чи не бачиш, що вони роблять?.. Бо сини Іуди роблять зле перед очима Моїми» (Єр. 7:16-30).
Також, коли ми просимо чого-небудь проти ворогів, тоді не лише не буваємо почуті, але ще ображаємо Бога. Молитва є лікуванням і, якщо ми не знаємо, як треба застосувати це лікування, то не отримуємо від нього ніякої користі.
Апостол Павло й Сила перебували у в’язниці в кайданах молилися і співали Богові і їхня молитва відкрила двері в’язниці (Діян 16:25). Робімо і ми так само і тоді відкриємо собі не в’язницю, а небо. Подібно, як Ілля замикав і відкривав небо молитвою.