Проповідь священика Гліба Козлова в Двадцять третю неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Виявляється, зустріч з Богом може бути і тяжкою і жахливою. Одержимий бісами хоч і падає перед Ісусом ниць, хоч і дізнається в Ньому Сина Бога Всевишнього, але благає Його – «не муч мене!»

Проте, мучить його не Христос, Який рятує від поневолення, а нечистий дух, що боїться втратити владу над одержимим. Тому Спаситель і повеліває йому вийти з людини, що Бог не віднімає свободу, а дає її. Він звільняє біснуватого від катувань легіону бісів, а тим самим – і від ланцюгів і уз, якими гергесінци безуспішно намагалися зберегти його від саморуйнування. Безуспішно, ймовірно, бо людина може скористатися свободою, щоб розірвати узи будь-якої допомоги, розірвати нитки віри, надії і любові і дозволити бісові все далі гнати себе в пустелю відчаю і самотності.

У сьогоднішньому євангельському уривку взагалі особливо помітно, що Бог «дарував Своєму творінню високу честь: бути причиною» (Паскаль). Але видно і як творіння користується цим даром.

Христос «повелів» тільки бісам, та і то, гадається, для захисту жителя гробів, що біснується, від насильства, від несвободи. У всіх інших випадках Бог залишає вибір за творінням. Так, біснуватий, хоч і спонукуваний «легіоном», проте, сам виходить зустрічати Ісуса. Виходить – щоб скоріш вигнати Його. І біси просять дозволити їм увійти до свиней – щоб скоріш кинутися від Боголюдини хоч у пучину. І народ гадаринський, що жахнувся, одностайно просить Його – віддалитися від них, виганяє Його, і Всемогутній покірно входить у човен і повертається в Галилею.

Так Творець дарує творінню свободу. Зокрема і свободу відвернутися від Нього, а отже – відвернутися від джерела життя, радості і світла і як свині, що сказилися, кинутися в пучину.

Усі в сьогоднішньому євангельському уривку жахаються і, бажаючи зберегти, захистити від Бога своє – хто владу над душею і тілом нещасного гадаринця, хто свиняче стадо, хто спокій – женуть Бога геть. І лише один зцілений, той хто на своєму страхітливому досвіді пізнав «життя в гробах», благає «Його, щоб бути з Ним». Лише той, хто втратив усе – не лише дім і одяг, але навіть і заспокійливу упевненість у самоконтролі, у володінні якщо вже не речами, то хоч самим собою – цей той, хто втратив, раптом виявляється – що придбав. Придбав не тільки і не стільки позбавлення від одержимості, скільки – здатність бачити мету і сенс не в будинках, стадах і спокійному побуті, а – у Богу. Той хто лише нещодавно кричав «що Тобі до мене? ... Благаю Тебе, не муч мене!», набуває здатність просити Бога про головне – «щоб бути з Ним».

Але Бог «без міри дає» (Ін. 3:34) Свої дари. Зцілений чекав, ймовірно, від Ісуса допомоги, захисту, і як ми бачимо, отримав їх, але крім того Христос закликає його цей дар не привласнювати, а придбати його ще повніше, поділившись з іншими. «Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог».

І от вже обдарований сам стає дарувальником, «стає причиною». Той, хто був позбавлений усього, не лише повертається додому, але і ділиться із співгромадянами Благою Звісткою – проповідує «по всьому місту, що сотворив йому Ісус».

Жахлива зустріч з Богом, поки розум наш затьмарений гріхом, поки зустріч ця – не головна мета нашого життя, поки ми боїмося втратити своїх «свиней». Але, якщо незважаючи на цей жах, пересилюючи свій егоїзм, що мучиться від близькості Бога, вийти, як гадаринський біснуватий, назустріч Спасителю, то, можливо, і нам, нарешті, дасться можливість «сісти біля ніг Його, одягненими і при своєму розумі». Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 23 неділя після П’ятидесятниці