«Скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною».

Жадібність до багатства є великою хворобою душі. Часто ніякі ліки не допоможуть тільки одна смерть має силу над цією хворобою.

* * *

Колись місто Константинополь спіткало лихо посухи. Всі переживали за життя своє і молили Бога, щоб урятував їх, пославши благодатний дощ, щоб земля уродила урожай. Сталося по милості Божій, що полився рясний дощ, і всі стали радіти та торжествувати, що буде урожай. Тим часом, серед таких Божих благодіянь і під час загальної радості, один з найбагатших людей, ходив зажурений та смутний, наче омертвілий від горя. Коли його питали про причину смутку, то він не змігши приховати своєї пристрасті, відкрив причину: «Маючи величезну кількість пшениці, я не знаю, як тепер зможу її дорого продати». Ось, до чого може довести жадібність. Вона тільки одне бачить – як на людській біді збагатитися. Її ніщо не обходить – тільки особиста користь. Говорить Соломон: «Хто утримує в себе хліб, того кляне народ» (Пр. 11:26).

* * *

Золото не залишає людей людьми, а робить їх звірами і бісами. Що може бути огиднішим за багатія, котрий щоденно бажає голоду, щоби в нього побільшилося золота на людській біді. Замість радіти тим, що має, він саме через те сумує. Отже, не достаток робить приємність, а мудрість. Як ті, хто поринає в пияцтво, не відразу впиваються, але з часом, коли організм наповнюється алкоголем, так і багачі, чим більше мають, тим більшу відчувають потребу; чим більше багатіють, тим нужденнішими стають залежні від нього люди.

Багато хто жалів шматка хліба бідному, голодному, а повні житниці через зіпсуття викидав у річку. Вони не слухали Бога, котрий каже ділитися з неімущими, тому хробацтво, гнилість забирали в них усе. Як пшеницю з’їдає черва і тління, так їхню душу – жорстокість і нелюдяність. Ось тому Христос сьогодні перестерігає: «Глядіть, остерігайтеся користолюбства», бо це пута, які зв’язують і тіло, і душу.

Розважання на кожен день