«Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!» – тобто любов. Може хтось скаже, як можна полюбити Бога, Якого не бачимо? Але ми багатьох любимо, не бачачи їх, наприклад, відсутніх друзів, дітей, батьків, родичів, і те що ми їх не бачимо, зовсім не є перешкодою, а інколи саме це ще більше розпалює любов і зростає бажання, чим швидше зустрітися з ними. Так є і з Богом.

Любов зазвичай розпалюється трьома способами – або тілесна краса, або велике добродійство, або коли інший нас любить. А хто перевершить Бога в цьому?

Далі Євангеліє говорить про примирення з ворогами. Як описує один місіонер, коли на місіях його покликали до вмираючого. Він почав йому розповідати, що Бог є сама Доброта і Любов, і тільки одного від нас хоче, щоб ми в цьому до Нього уподібнювалися. І наприкінці місіонер питає чоловіка, чи він прощає усім своїм ворогам, на що той відповів, що ворогів у нього вже немає, бо він усіх їх повбивав. Звичайно, у нас, християн, інший підхід до цього. Ця відповідь не є християнською, сказано: «Нехай сонце не заходить у гніві вашому» (Еф. 4:26).

Тебе Він зробив суддею в прощенні твоїх гріхів – мало ти простиш, мало і тобі буде прощено; багато простиш, багато і тобі буде прощено; простиш від чистого серця, так і Бог тобі простить; простивши ворогові, ти ще зробиш його і приятелем своїм. Так і Бог учинить з тобою – зробить тебе Своїм приятелем. Іншими словами можемо, як не дивно, сказати – не Бог прощає гріхи, а ми собі прощаємо гріхи, коли прощаємо нашим боржникам.

Не кажи: «Чимало я переконував, умовляв і благав, але ворог не помирився». Не відставай, доки не помиришся. Чим більше він буде впиратися, а ти станеш умовляти, тим більшою буде нагорода в небі тобі; чим з більшою трудністю робиться справа, тим більша нагорода чекає на тебе.

Старання помиритися з ворогом і Бога зробить до нас милостивим і поблажливим, і легко звільнить нас від гріхів, і дасть нам похвалу від людей та велику безпечність у годині нашої смерті і зустрічі з Богом.

Розважання на кожен день