Введення в Храм Пресвятої Богородиці відносять до дванадцяти найбільших свят церковного року. Історично, Церква вже святкувала це свято у IV ст., отож бачимо давність цього празника. Однак, у Святому Писанні ми не знаходимо прямої вказівки цього святкування, але Традиція Церкви оповідає про цю подію, опираючись на історичні книги, а саме на апокрифи, тобто, книги, які не ввійшли до канону богонатхненних книг, і не належать до Святого Писання, але Традиція Церкви прийняла цю подію, як таку, що відбулася із Матір’ю Ісуса.

Канони Введення (історія цього свята) розповідають, що батьки Пресвятої Богородиці, Йоаким і Анна, довший час були бездітними. Щойно в глибокій старості Бог через ангела сповістив їх про народження Дитини. Божа обітниця незабаром здійснилася. Праведна Анна зачала і породила Дочку на ім’я Марія. Передання говорить, що Анна, ще перед Різдвом пожертвувала її на службу Богові. І коли Марії сповнилося три роки, її батьки приводять до храму, щоб сповнити свою обітницю. Дуже гарно змальовуються ці події у Вечірніх стихирах напередодні свята. Говориться, що Марію супроводжували молоді дівиці під спів псалмів, де в храмі її зустрів первосвященик Захарія, батько Івана Хрестителя. Він «радісно приймає її, як Божу оселю», і вводить її у святеє святих, у те місце, куди первосвященик тільки раз на рік міг входити.

Марія входить у глибину молитовної єдності з Богом. Це свято, дорогі в Христі, говорить нам про те, як від перших своїх кроків, ведена батьками, керована ангелом, Марія входить у глибинне спілкування із Богом і буде зростати в храмі аж до того часу, поки, у відповідь на Божий поклик, вимовить «так» усім своїм серцем, усією своєю душею, і усією своєю волею, і з Духа Святого зродить Воплочене Боже Слово. Це Боже Слово – Ісус Христос. Це вона, Марія, умістить у своєму лоні невмістимого Бога. Це – велика Божа таємниця, яку годі нам збагнути. Як Бог, Якого не вміщають небеса небес, цілий Всесвіт, а точніше весь Всесвіт як піщинка в Божих долонях, як весь Бог може вміститися в людській істоті. Це той момент, коли ми вірою приймаємо те, про що Господь нас навчає через Свою святу Церкву.

Вхід у храм – це історична подія, яка відбулася дві тисячі років тому. У цьому храмі Марія зростатиме, щоби в майбутньому сповнити Божу обітницю. У Старому Завіті в книзі Буття ця обітниця звучить так: «Ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15). Ця ворожнеча триває по сьогодні між Божим людом і злом. І той, хто тримається Бога різними випробуваннями доводить свою вірність.

В одній парафії священика здивував чоловік середніх років, котрий регулярно відвідував зранку Святу Літургію. Коли вперше із ним розмовляв, то подивляв, що той кожного дня вміє знайти час на зустріч з Богом. Той пан на це йому сказав: «Знаєте, я працюю в атеїстичному середовищі. Не так, щоби там були люди, котрі неохрещені, але не визнають Бога і не вірять. Коли я собі це усвідомив, то побачив також і небезпеку, яка мені загрожує. А саме те, що через деякий час я сам можу уподібнитися до них, і відійти від Бога. Тоді я вирішив, що не піддамся. Тому приходжу кожного дня на Святу Літургію, слухаю Євангеліє, приступаю до Святих Таїнств – Сповіді і Євхаристії. З церкви виходжу останній, і на роботі відчуваю, що зі мною є Бог. А Він певно Своєю присутністю освячує моє робоче місце. Адже я часто помічав, що мої колеги несвідомо це сприймають». Цей чоловік виніс із родини віру, яку передали йому його батьки і в той момент, коли йому було важко він зумів знайти сили в Бозі.

Отож, сьогодні Господь в особливий спосіб звертається до батьків, щоби вони звернули увагу на виховання своїх дітей. Батьки Марії добре виховували свою донечку і вчинили велику жертву віддавши її в Господній храм. А на яку жертву готові ви, дорогі батьки? Що можете запропонувати Богові сьогодні? Може ви ще не готові відпустити свого сина чи дочку до Божого дому, до монастиря, але можете віддати Богові свій час, працю, молитву. Хто щедро сіє, той і щедро буде жати. Наскільки жертвенні будемо для Бога сьогодні, настільки і втішатимемося із того, що робимо.

Коли вдома родичі говорять про маєток, заробітки, гроші, то діти, слухаючи це все, будуть думати, як стати їм багатими. Але якщо батьки будуть хвалити священика, що священик гарно відправляє Богослужіння, добре проповідує, відвідує хворих, допомагає бідним, нещасним, то діти, слухаючи такі повчання самі схочуть бути такими добрими. Чи більше будете радіти тим, що ваша дитина уподібнилася до нерозумного багача, чи тим, що дитина стала милосердною і уподібнилася до Христа?

Найважливіше виховати в дитини добре серце, а маєток вона собі з Божою поміччю заробить. Бо якщо наголос поставите не там, то такі діти швидко забудуть своїх батьків, бо не матимуть милосердя і усе забудуть. Тож дорогі батьки, коли побачите, що дитина задумується про монастир, то не впадайте в розпуку, мовляв змарнується моя дитина. Бо, якщо така дитина вийде нещасно заміж, не по любові, а тому, що так ви хотіли, то яка з того радість? Зіпсує собі хлопець чи дівчина тільки життя. Уміймо прийняти вибір своєї дитини, яким би він не був. Уміймо віддати Богові найдорожче, а Господь знає, як наповнити ту руку, яка є щедрою для Нього. Такі батьки приймуть велике благословення на цілу свою родину. Амінь.

Автор: о. Іван Петришак

Усе по темі: Введення в храм Пресвятої Богородиці