Двадцятий восьмий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок (Лк. 19:37-44)
«І не залишать у тобі каменя на камені».
Господь говорить про руїну Єрусалиму. Скільки тих руїн пережив колись славний Єрусалим! Дві великі руїни після Христа в 70 році і 130 році. Опісля християни відбудовували, а мусульмани руйнували.
Велика руїна, але ще більше руїна духовна, падіння людської душі. Та воістину страшний буде день пришестя Господнього для усіх, хто в гріхах провів життя і не покаявся. Багато ми повинні виявляти людинолюбства, щоб не почути страшних слів: «Я вас не знаю!» Страшне, вельми страшне й жахливе це судилище, хоча Бог і благий, і милостивий, і такий добрий, як ніхто інший, поблажливий, щедрий і многомилостивий. Він не хоче «смерти грішника, але щоб грішник навернувся» (Єз. 33:11). Чому ж цей день буде сповнений страху? Схожий на палаючу піч? Так, бо Господь у той день виявить найвищу свою справедливість. Для щастя і нагороди праведних Він не забуде про склянку води, поданої бідному і спраглому в Його ім’я, а для осудження грішників і за кожне пусте слово треба дати відповідь. «Повна правди правиця Твоя» (Пс. 47:11).
Та перш, ніж наступить справедливість, йде Його довготерпіння яке «веде тебе до покаяння», якщо ж ти опираєшся, то «через жорстокість твою i нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву» (Рим. 2:4-5). Якщо ж Він через довготерпіння Своє зволікає, то не будемо бентежитися і питати, чому Він не карає тут? Якщо б так було, якщо б Він щоденно накладав на нас кару за наші злочини, то рід людський уже б не існував. Немає, справді немає дня, вільного від гріхів, тому ніхто з нас не міг би досягнути і двадцятилітнього віку, якщо б не було великого довготерпіння і доброти Божої, що і дає нам достатньо часу для покаяння, для очищення від гріхів, тоді, з надією на Його милосердя, стати на суд Його Божественний.