Двадцятий восьмий тиждень після П’ятдесятниці. Середа (Лк. 20:1-8)
«Скажи нам, якою владою Ти це робиш?»
Найбільшими ворогами Ісуса, як не дивно, були провідники єврейського народу. Ті, які мали б першими Його розпізнати і піти за Ним, Його відкинули. Головною причиною було їхнє небажання покинути порочне, горде, багате життя.
Для нас Христос тут подає глибоку науку, як ми маємо відноситися до людей, які є нашими ворогами і кривдниками.
Мойсей, терплячи шаленство юдеїв і молитвами, рятуючи своїх ворогів, удостоївся небесної честі і шани вищої за інших і названий другом Божим.
Давид, щадячи ворогів і супротивників, здобув собі велике благовоління і любов Божу. Справді, ця чеснота може прикрашати всяку людину, особливо ж людей, наділених владою, бо стримувати себе, тимчасом як влада дозволяє собі робити все і мати керівником своїх дій закон Божий – це приносить велику честь і славу.
Так св. Павло і св. Петро, котрі дійшли до висоти небесної за своє доброчесне життя, більше за інші чесноти просяяли лагідністю, віддаючи честь тим, хто лихословив їх, добро творячи ворогам, часто своїми молитвами рятуючи тих, хто закидав їх камінням. Вони, наслідуючи свого Божого Вчителя, знали, що ця справа особливо приємна Богові і більше за усі чесноти прославляється на небесах.
Також дивлячись на св. Степана, котрий молився за ворогів серед небезпек за благочестя, ми подивляємо стільки ж його лагідність, скільки і його подвиг.
Таким чином, по справедливості треба наслідувати цих святих і поставити їх взірцем свого життя, щоби, прославившись всякими чеснотами, ми могли отримати обіцяні блага.