Тридцятий тиждень після П’ятдесятниці. Субота (Лк. 14:1-11)
«І він (Іуда) пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм».
Сьогоднішнє Євангеліє представляє грішницю Магдалину, яка кається за свої гріхи, і Іуду, апостола Христового, який ступає на вершину гріховності. Грішниця з гори гріховності сходить на долину блаженств, апостол тікає від Учителя, щоб Його продати.
«Ісус бачить, як Його проводять по вулицях Єрусалиму, де лише кілька днів тому Його ж проголосили Месією. Він бачить як Його принижують перед первосвящеником. Він чує вигуки: «Смерть Йому!» Його, Творця життя, ніби найупослідженого з людей тягнуть з одного суду до іншого…
Народ, Його народ, якого Він так любить, наділив Його стількома надприродніми дарами насміхається з Нього і вимагає Його смерті. Смерті на хресті! Він чує їхні брехливі звинувачення. Він бачить як Його бичують, увінчують терновим вінком, і, знущаючись «величають»: «Слава Тобі, царю юдейський!»
Він бачить Себе засудженим на хресну смерть; бачить як піднімається на Голгофу, як знемагає під тягарем своєї ноші, як хитається від утоми, як падає…
Ось Він зійшов на Голгофу, де з Нього зірвали одяг; ось Він уже розпростертий на хресті, до якого Його безжально прибивають цвяхами. Боже мій! Яка ж вона жахлива оця агонія! Три години вмирати під волання оп’янілого від люті натовпу!
Його горло й нутрощі наповняє нестерпна спрага. Її угамовують сумішшю оцту й жовчі. Він бачить Отця Небесного, Який Його залишив і Свою Матір, пригнічену невимовною скорботою.
Усе це, сцена за сценою, пропливає перед Його очима, жахає й пригнічує Ісуса. Чи Він відступить? Здається, що Він уже досяг межі Свого страждання. Він – розіп’ятий ниць перед величчю Свого Отця.
Ти хочеш мене, гордовитого, навчити що я повинен упокорятись. Ти припав до землі, щоб спокутувати мою гордість. Ти припав до землі, наче хотів дати їй поцілунок миру, щоб землю примирити з небом…».