Тридцять перший тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок (Мк. 10:2-13)
Глибоко роздумуючи про страсті Христові, о Піо постановив на це посвячувати три години денно.
Продовження роздумувань:
«Ісус немов апостолам говорить: “Якщо ви так швидко збайдужіли до Мене, коли Я борюся і страждаю то хоча б заради самих себе пильнуйте й моліться!” Та учнів зморив сон, і вони, ледве розплющивши очі, з великим зусиллям намагаються усвідомити, що відбувається.
– О, мій Ісусе, скільки самовідданих душ прагнуть підбадьорити Тебе в Гетсиманському сад і та розділити Твою скорботу і смертельну тугу! Нехай же утішають вони Тебе, нехай долучаться до Твого посланництва і допоможуть Тобі в справі Відкуплення!
Ісус повинен узяти на Себе увесь цей бруд людської зіпсованності й предстати в ньому перед святістю Свого Отця. Кожний із гріхів Він повинен викупити окремо й повернути Отцеві, усю Його зневажену славу, щоби врятувати грішників.
Жахлива й гріховна гидота оточує Його, плескаючи мертвою брижею.
Щоб протистояти цьому жахливому й смертельному стражданню, Ісус поринає в молитву. Розпростершись перед величчю Свого Отця, Він благає: “Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця” Начебто, хотів сказати: “Отче, Я хочу, щоби Ти був прославлений! Я хочу, щоби здійснилося Твоє правосуддя! Я хочу, щоби людський рід умиротворився, але ж не такою ціною! Щоби, Я, сама святість, забруднився в цьому гріху? О, ні! Тільки не це! О, Всемогутній Отче, віддали від Мене цю чашу і знайди в невичерпних скарбницях Твоєї мудрості інший засіб відкуплення. Але, нехай буде воля Твоя, а не Моя!”
І цього разу молитва Спасителя немов зникає в безмовності. Його душа смертельно тужить. Він важко підводиться з колін, щоби піти за підтримкою. Ісус відчуває, що сили покидають Його. Незграбно ступаючи й спотикаючись, Він повільним кроком наближається до учнів».