Улюблені, будемо мати велике терпіння і ніколи не слабшати і не засмучуватися в подвигах чеснот; будемо знати, що Владика наш, щедрий і багатомилостивий, відплачує нам за малі труди великими нагородами, і що Він не лише в майбутньому віці готує для нас безсмертні блага, а й у сьогочасному житті, утішаючи нас у немочах єства нашого, дає нам багато дарів.

Бо Господь усіх, турбуючись про наші немочі, не завжди нас і скорботи терпіти допускає, щоби не занадто збільшували вони неміч нашу; навпаки, Сам скоро надає нам Свою допомогу, зміцнюючи наше серце і підбадьорюючи дух; однаково і в благополуччі не завжди полишає нас, щоби ми, ставши безпечними, не схилилися самі до зла. Бо природа людська, коли насолоджується занадто багато щастям, забуває благородство і не стримується в своїх межах.

Саме тому Він, як велелюбний Отець, деколи ставиться поблажливо до нас, деколи карає нас, щоб таким чином направити нас до спасіння. Бо як лікар, коли лікує хворого, не завжди морить його убогою їжею, не завжди дозволяє і насолоджуватися щедро наїдками, щоби об’їдання не викликало запалення і через те не ускладнило хвороби, а, з другого боку, щоби постійно убога їжа не послабила його ще більше; але розподіляє своє лікування, – зіставляючи стан і сили хворого, – і з ретельністю використовуючи всю свою майстерність; так само і людинолюбець Бог, знаючи, що кожному з нас корисно, деколи дозволяє нам насолоджуватися благополуччям, деколи ж піддає нас спокусам.

Тому що, коли спокушаються люди доброчесні, то через спокусу вони стають ще більш світлими і здобувають згори більшу благодать; якщо подібні до нас грішники, то, з вдячністю приймаючи наведені на них спокуси, вони знімають зі себе важкий тягар гріхів і отримують багато в чому прощення. Тому, благаю вас, знаючи благопромислительну премудрість Лікаря душ наших, не випробовуватимемо доль Його.

Оскільки розум наш не може осягнути їх, то тим паче буде благоговіти перед Його долями і за все прославляти Його, саме тому, що маємо такого Владику, котрого промисел не може бути обійнятий ніякою думкою чи взагалі розумом людським. До того ж ми і самі не так знаємо, що для нас корисно, як Він знає, і не стільки самі ми піклуємося про себе, скільки Він турбується про наше спасіння і все творить і здійснює так, щоби тільки вести нас до чеснот і вихопити з рук диявола.

І коли Він бачить, що щастя не може принести нам користі, тоді, як найкращий лікар, котрий, помітивши, що хтось від пересичення гладшає, повертає тому здоров’я через стримування, подібно до того і прекрасний Лікар наших душ, наведенням хоча би небагатьох спокус, дає нам відчути шкоду, якої ми зазнали б від благополуччя; а коли бачить, що здоров’я досить уже відновлено, тоді власною допомогою рятує нас і від спокус, і щедро виявляє Свою турботу про нас.

Отже, якщо деякі, живучи доброчесно, піддаються спокусам, то нехай не бентежаться духом, а тим паче нехай живлять себе втішними надіями, що через спокуси уготовляються для них вінці і нагороди. Якщо ж і ті, що живуть у гріхах, зазнають скорбот, нехай і вони не зневірюються, знаючи, що спокуси в усякий час можуть послужити для очищення гріхів, якщо лише все, що стається з нами, ми приймаємо з вдячністю. Бо властивість вдячного раба не тоді лише дякувати Господу, коли сам насолоджується безжурним життям, але й у неприємних обставинах виявляти те ж добросердя.

Зібрання повчань