Христос не заповів нічого неможливого, так що багато хто навіть перевершив Його заповіді. Хто ж здійснив це? Павло, Петро, увесь сонм святих. Вони любили ворогів так, як інший не міг би любити близьких своїх. Хто з нас наважився б іти в геєну за близьких своїх, маючи можливість увійти в царство? Ніхто. Але Павло наважився на це за ворогів, котрі кидали в нього камінням і бичували його. І ще раніше за нього блаженний Мойсей за ворогів, котрі хотіли побити його камінням, бажав бути стертим із книги Божої. Також Давид, бачачи загибель ворогів своїх, говорив: “… Ось, я згрішив, я [пастир] вчинив беззаконно; а ці вівці, що зробили вони?” (2Сам. 24:17); і, маючи Саула в руках своїх, не хотів умертвити його, та залишив живим, тоді як сам наражався на небезпеку.

Якщо ж так було в Старому Завіті, то чи можемо отримати прощення ми, котрі живемо в Новому, і котрі не досягли навіть того ступеня любові, якого досягли вони? Якщо ми не увійдемо до Царства Небесного, “… Якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв” (Мф. 5:20); то як ми увійдемо до нього, якщо матимемо менше за них? “Любіть, – говорить Господь, – ворогів ваших”, і будете схожі на Отця вашого, Котрий на небесах (Мф. 5:44,48). Тож люби ворога: не йому ти через це благодієш, а собі самому. Як? Роблячи це, ти уподібнюєшся Богу. Той, якщо буде люблений тобою, отримає від того невелику користь; – він буде люблений подібним до себе рабом; а ти, якщо любитимеш подібного до себе раба, то отримаєш велику користь – ти станеш подібним до Бога.

Чи бачиш, що не йому ти благодієш, а самому собі? Нагорода не йому, а тобі. Але що, скажеш, якщо він злий? Тим більша готується тобі нагорода; і за саму злість його ти повинен бути вдячним, якщо він, незважаючи на безліч благодіянь, залишається злим; бо якщо б він не був дуже злим, то тобі не була б уготована велика нагорода. Таким чином, сама причина, що він злий, має бути спонуканням до любові. Якщо не буде супротивника, то не буде і нагоди для отримання вінців. Чи не бачиш, як борці наповнюють мішки піском і таким чином вправляються? А тобі немає потреби вдаватися до цього; життя повне людьми, котрі можуть вправляти тебе і робити міцним. Чи не бачиш, як дерева чим більше хитаються від вітру, тим стають міцнішими і густішими?

Тож будьмо й ми довготерпеливими, і станемо міцними; “У терплячої людини, – говорить Премудрий, – багато розуму, а дратівливий виявляє глупоту” (Пр. 14:29). Чи бачиш, яка похвала першому і який докір останньому? “Виявляє глупоту”, тобто цілковито. Тому не виявлятимемо малодушності стосовно один одного. Не через ворожнечу це відбувається, а через слабкість душі; якщо ж вона буде міцною, то легко зноситиме все, не потоне ні від чого й увійде в тиху пристань.

Зібрання повчань