Бог від початку вживав безліч заходів, щоби прищепити нам любов; Він дарував усім нам одного главу – Адама. Чому всі ми не походимо із землі? Чому не походимо досконалими віком, як він? Тому, щоби народження, виховання і походження один від одного привертали нас один до одного. Тому Він не створив і жінки з землі. Оскільки єдності природи було б недостатньо для спонукання нас до однодушності, якщо би ми не мали одного праотця; то Він зробив і це. Якщо ми нині, вирізняючись одними лише місцями, цураємося один одного, то тим паче було б так, якщо б рід наш мав два початки. Тому Він і поєднав ніби одним главою все тіло людського роду. Отже, як спочатку, очевидно, було дві особи, то дивися, як Він знову поєднав їх і сполучив в одне за допомогою шлюбу: “Тому, – сказав Бог, – залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю” (Бут. 2:24). Не сказав: жінка, але: чоловік, бо в ньому прихильність буває сильніша; а сильнішою зробив її тому, щоби силою цієї любові прекрасніше створіння прихилити і прив’язати до слабшого.

Оскільки треба було заснувати і шлюб, то Він зробив жінці чоловіком того, від кого вона постала. Для Бога все нижче за любов. Бо, якщо і при цьому перша людина скоро поринула в таке безумство, і диявол посіяв таку ворожнечу і заздрість, то чого не сталося б, якщо би вони походили не від одного кореня? Далі, влаштовуючи, щоби один підкорявся, а інший повелівав, – бо рівність честі часто спричиняє ворожнечу, – Він заклав не народне правління, але царське, і подібно, як у війську, такий же порядок можна бачити в кожному домі. Чоловік займає місце царя; жінка – місце правителя і воєначальника; діти отримали владу третього ступеня; відтак влада четвертого ступеня належить рабам; бо і вони мають владу над нижчими, і часто котрийсь один буває поставлений над усіма, замінюючи пана, будучи, зрештою, сам рабом; потім і між ними знову є інші ступені влади, інший у жінок, інший у дітей, і серед самих дітей також різні, відповідно до віку і статі; бо і в дітей жіноча стать має владу не однакову з чоловічою.

Усюди Бог опорядкував ступені і різноманіття влади, щоби все перебувало в однодушності й у великій злагоді. Тому і раніше від розмноження роду нашого, коли були лише дві перші людини, Він повелів одному начальствувати, а другій підкорятися. Щоби перший не став зневажати і не знехтував останньою, як нижчою, дивися, як Бог ушанував і з’єднав її з ним ще раніше від створення: “…створімо йому помічника” (Бут. 2:18), – сказав Він, підкреслюючи, що вона створена для його користі; і таким чином з’єднуючи його з тою, котра для нього створена; бо ми буваємо особливо прихильні до того, що зроблено для нас. Щоби знову не стала вихвалятися вона, як призначена на допомогу йому, і не розірвала цих уз, Бог створив її з ребра його, повчаючи, що вона є частиною цілого тіла. А щоби і чоловік не став вихвалятися цим, подальше Він не полишив для нього одного, як належало йому одному попереднє, але зробив протилежне тому, учинивши дітородіння, в якому хоча й віддав перевагу чоловікові, однак не все віддав йому.

Чи бачиш, скільки Бог улаштував уз любові? У всьому цьому містяться природні запоруки однодушності. Дійсно, до неї приводить єдність природи, – бо “усяка тварина любить подібне собі” (Сир. 13:19), – походження жінки від чоловіка і – дітей від них обох. Звідси походить багато видів любові: одного ми любимо як батька, другого як діда, одну як матір, другу як годувальницю, одного знову як сина, онука чи правнука, другу як дочку чи онуку, одного як брата, другого як племінника, одну як сестру, другу як племінницю. Втім, навіщо перераховувати всі види споріднення? Бог ужив і інше спонукання до любові, заборонивши шлюби між родичами, Він направив нас до чужих, а їх привернув до нас. Оскільки вони не з’єднані з нами природним спорідненням, то Він з’єднав інакше – за допомогою шлюбу, сполучаючи через одну наречену цілі доми і поєднуючи родини з родинами.

Достатньо для любові твоєї до них того, що ти народився з одного з ними черева, чи зв’язаний з ними іншим чином. Навіщо ж обмежувати широту любові? Навіщо більше належного посилювати прихильність до любові тут, тоді як можеш отримати інший привід до любові, узявши жінку з чужих і з нею ряд родичів, – матір, батька, братів і їх ближніх? Чи бачиш, якими багатьма способами Бог поєднав нас? Та Він не задовольнився цим, а влаштував ще так, що ми маємо потребу один в одному, щоби і таким чином поєднати нас; бо потреби особливо викликають спілкування. Тому Він не дозволив, щоби все було всюди, щоб і цим примусити одних мати спілкування з іншими. Учинивши так, що ми маємо потребу один в одному, Він улаштував і зручності спілкування. Якщо б цього не було, то знову виникли б неприємності і труднощі; якщо б, напр., потребуючий лікаря, тесляра чи іншого ремісника повинен був здійснювати далеку мандрівку, то все загинуло б. Тому Він і створив міста, і зібрав усіх разом. А щоби і до тих, хто живе далеко, ми могли добиратися зручно, Він розпростер між містами море і послав швидкі вітри, зробивши таким чином сполучення зручними. На початку ж Він поселив усіх в одному місці і розсіяв не раніше як перші люди, котрі отримали цей дар, зловжили злагодою.

Так Він поєднав нас усіма способами – і природою, і спорідненістю, і мовою, і місцем! Він не хотів, щоби ми позбулися раю; бо, якщо б хотів, то не поселив би в ньому першоствореної людини; але винен у тому той, хто порушив заповідь; не хотів також, щоби ми були різномовними, бо інакше зробив би це на початку, але тоді “на всій землі була одна мова й один говір” (Бут. 11:1). Тому й тоді, коли належало винищити живущих на землі, Він не створив нас з іншої речовини і не переселив праведника, але залишив його серед потопу, наче б якусь іскру всесвіту, знову запалив рід наш від неї – від блаженного Ноя. На початку Він установив одну владу, поставивши чоловіка над жінкою; але коли рід наш прийшов до великого безладу, то Він установив і інші влади – панів, правителів, і це також для любові. Злоба розбещувала і занапащала рід наш, тому Він посадив посеред міст суддів, ніби якихось лікарів, щоби вони, винищуючи злобу, наче б якусь заразу любові, збирали всіх в одне ціле. А щоби не лише в містах, але й у кожній оселі була велика злагода, Він ушанував чоловіка владою і перевагою, а жінку озброїв пристрастю, і між обома поставив дар дітородіння, вживши крім того й інші зв’язки любові. Бо не все Він надав чоловікові, і не все – жінці, але все розділив між обома, вручивши їй дім, а йому торжище, доручивши йому здобувати прожиток, – бо він обробляє землю, – а їй справляти одяг, бо прядіння і ткацтво – справа жінки; їй дав Він уміння прясти. Втім і при цьому сяє домоведення божественного Промислу. Бо і жінка вельми потрібна в інших речах найнеобхідніших, і нижчі потрібні нам для підтримання нашого життя; потреба ця така, що хоча би хтось був багатшим за всіх людей, однак не може цуратися спілкування з іншими і не потребувати найбідніших. Бо не лише бідні мають потребу в багатих, але й багаті в бідних, і багаті навіть більше в бідних ніж останні в перших.

Зібрання повчань