Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Стрітення Господнього . . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Як у давні роки, на недосяжно-мрячній зорі Завіту Старого, коли сонце уперше освітило доти приховане під товщею води дно Червоного моря, яким безпечно пройшов народ Божий, так нині чудесно і незбагненно старечими незрячими очима побачив праведний Симеон Того, Кого чекав усе своє довге життя, – «утіхи Ізраїлевої» (Лк. 2:25), Христа Господнього.

І відразу, щойно прийняв Симеон Його на свої слабкі старечі руки, таємничо і невидимо по обидві сторони Немовляти встали дві сили, дві армії, два воїнства: сини Божі, які чекали «утіхи Ізраїлевої», і сини спротиву і спокуси, ті, для кого Немовля Це, Яке зустрічається нині в Храмі Єрусалимському, було «на знак сперечання» (Лк. 2:34).

Нічиї очі не могли бачити це таємне приготування до битви: ні підсліпуваті очі дряхлого старця, ні ясні очі юної Матері; це рокове протистояння бачило гострозоре серце Симеона-Богоприємця, що передрекло на довгі віки вперед: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання» (Лк. 2:34).

Як страшно матері дізнатися, що Її улюблене Чадо стане предметом ненависті і ворожнечі, злісного суперництва і лютих гонінь! Чи не в цю мить уперше сталося те, про що було проречене, що «пройме меч» (Лк. 2:35) Її святу душу, для того, щоб відкрилися, нарешті, «помисли багатьох сердець», бо «нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б» (Мк. 4:22)? Так відбулося за мудрим задумом Божим, щоб брехня не могла вже виряджатися в одяг праведності, щоб ніхто не зміг оголосити лукавство правдою, а зло – добром.

Стрітення – Зустріч зі Світлом, Яке служить «на просвітлення язичників» (Лк. 2:32), – не обов’язково викликає у «просвічуваних» світлі почуття у відповідь. Світло може сліпити, світло може освітлювати такі куточки, такі закутки душі, які нам би вже ніяк не хотілося бачити освітленими, бо заздрість, зрада і похіть зовсім не схильні з’являтися перед судом Світла у своєму істинному вигляді: звичне місце їх існування – маскувальні сутінки, їх стихія – напівтемрява.

Чи не тому уся зброя світу ополчилася на Ту, Невинною чистотою Якої Сам Бог «вводить Первородного у всесвіт» (Євр. 1:6)? Бо за що ж ще Симеоновим пророцтвом «душу пройме меч» (Лк. 2:35) Пресвятої Діви, як не за те, що Світло, принесене Нею у світ, «викриє світ за гріх, і за правду, і за суд» (Ін. 16:8)?

«Пом’якшення злих сердець»

У Церкви є ікона, яка колись називалася «Симеонове пророцтво», – якраз на згадку про те пророцтво праведного Симеона Богоприємця, про яке він сповістив Пресвяту Богородицю. На цій іконі Мати Божа зображена самотньою, без Немовляти-Христа, Який пригорнувся до Неї, без Свого Божественного Сина, відібраного в Неї злою силою. Зате в саме серце Пречистої спрямовані сім гострих кинджалів, що символізують своїм числом усю глибину Її дійсно хресних страждань і нагадують споглядачеві про слова праведного старця, вимовлені ним в Єрусалимському Храмі, коли руки його обіймали Немовля, Яке прийшло у світ «грішників спасти», але стало приводом для сперечань і спокус.

Ікона ця в Церкві має ще і іншу назву, «Пом’якшення злих сердець», як би вказуючи кожному з нас, одержимих гнівом і злістю, на страшні результати не загальної гріховності людського роду, а саме мого особистого, індивідуального гріха, який, подібно до кинджала, ранить душу Пречистої так само, як колись ранило Її споглядання Голгофської страти.

І в той же час цей образ будить у нас надію на покаяння, на зміну, на «пом’якшення» наших сердець, що зачерствіли гріхом. І нині, разом з усією Церквою зустрічаючи Немовля-Христа, ми віруємо, надіємося і сподіваємося, що так само як колись ранами Сина Пречистої ми усі зцілилися (1Пет. 2:24), так скорботою і сльозами Її, здатними пом’якшити наші злі серця, ми усі врешті-решт спасемося! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Стрітення Господнє